УДК 37.013 Л.Володарська-Зола

Методологічні проблеми гуманітаризації інженерної освіти

ХХ вік по праву можна назвати віком інженерії. Технічна база суспільства вже не може функціонувати без інженерної праці. Техносфера, що швидко розвивається, породжує такі проблеми, про які раніше і не здогадувались. Сама інженерна діяльність за останні десятиріччя невпізнанно змінилася, що породило невідповідність між існуючою системою інженерної освіти та інженерною діяльністю. Предметом інженерної діяльності є техніка, а вона зазнає революційних змін, що об'єктивно вимагає підтягування освіти до нових рубежів технічного прогресу, адже інженерна практика є тим містом, що єднає науку з матеріальним виробництвом, а наукове забезпечення — функція НДІ і навчальних закладів. Проте головна ознака кризи вищої освіти, у тому числі й інженерної, не у відриві від передового виробництва і досягнень науково-технічної революції, а в її дегуманізації. Криза освіти - це криза гуманістичної традиції розглядати людину як мету, а не як засіб. Оскільки головною функцією вищої школи став не розвиток особистості, а підготовка кадрів, тобто освіта зводилась і зводиться до спеціального навчання, до того це стало загальносвітовим процесом. Чисто функціональний підхід до людини як до робочої сили, спеціаліста неминуче породжує таке ж функціональне відношення до природи, як до справжнього ресурсу, що підлягає інженерному освоєнню. До того традиційне виробництво відчужене від наукових принципів, не стимулює освіченість, а лише потребує "дипломованих спеціалістів". Коло, таким чином, замикається. У такій ситуації освіта перетворюється в примусову працю по запам'ятовунню вузькоспеціальних знань, потрібних лише для работи. У педагогічній практиці освіта як єдність навчання і виховання редагується до простої ретрансляції знань і нав'язування " виховних" заходів.

Таким чином, головний недолік інженерної освіти у її дегуманізації, а останнє найяскравіше виявляється у розриві між технічною і гуманітарною культурою, що призводить до вузької спеціалізації на шкоду фундаментальній підготовці. Гуманітаризація освіти у цьому випадку виступає як засіб подолання кризи, оскільки вона передбачає реалізацію зустрічі природничо-технічної культури з гуманітарною.

Гуманізація освіти - це поворот до людини, в навчальних закладах як до студента, так і до викладача. Сенс повороту - врахування інтересів особистості. Метою освіти стає не просто набуття інформації, а розвиток і саморозвиток особистості. Ці положення стають вихідними в реконструкції освітньої системи взагалі і інженерної зокрема.

Гуманітаризація освіти - процес, підпорядкований гуманізації. Якщо метою гуманізації є реформування суб'єта, перетворення студента із пасивного спадкоємця інформації в особистість, творця, то метою гуманітаризації є оволодіння гуманітарною культурою. У цьому плані вона виступає як альтернатива сцієнтизму і технократизму, оскільки без прилучення інженера до гуманітарної культури неможливо позбутися бездуховності, немислимо подолати відчуження студентів від творчості.

Як показують соціологічні дослідження, саме творчих здібностей, необхідних інженерові у його діяльності, не вистачає перш за все, і він не розвинув їх у вищому навчальному закладі [1].

Нині дегуманітаризація зачепила як інженерну освіту, так і інженерну діяльність. Зусилля, спрямовані на подолання кризи в обох сферах, мають сприяти формуванню якісно нової особистості інженера, невід'ємними рисами якої мають стати: суворий розрахунок, самоорганізованість, високий інтелект і глибокі знання, професіональна мобільність, відповідальність за наслідки, прагнення до саморозвитку, творча інтуіція, екологічна вихованість, почуття обов' язку перед своїм народом.

Технічний прогрес виявляє могутній вплив на прогрес у методах пізнання - на стиль мислення особистості. Перш за все, будь-який природничо- науковий метод може успішно функціонувати за умови наявності технічної бази у вигляді інструментів і приладів. Коли ж вимірювання сприяє виникненню знайомих систем, спроможних пов' язати між собою результати вимірювання і утворити систему теоретичних об' єктів, тоді останні починають функціонувати на базі власної структури, тобто утворюється повний метод. У нашій літературі звичайно виділяють три основні стилі природничо- наукового мислення: жорстко - детермінований, ймовірнісний і кібернетичний.

Історія знає три технологічні способи виробництва: інструментальний, механізований та автоматизований, які базуються на ручній, машинній і автоматизованій праці. На першому етапі найпростіші знаряддя праці уособлюють емпіричний досвід, і технологічна єдність тут відсутня. Логічно припустити, що розірваності на одиничності вірнене, елементарні зв'язки у техниці супроводжують форми мислення, що формуються на примитивних асоціаціях об'єктів, що спостерігаються безпосередньо.

З появою машинного виробництва виникає принципово нова ситуація. Машина уособлює вже раціонально осмислений досвід і являє собою складну систему численних компонентів, що функціонують у строго заданому ритмі. Вже створення таких машин вимагало математично вивірених посилань, які не припускають двозначності. Відповідно у науці і філософії поступово утверджувалась ідея жорсткої детермінації, яка досягає найвищого вираження у принципах механічного детермінізму. Проте було б однобічно подавати справу так, ніби народження машини призводило в методологічному аспекті лише до таких наслідків, оскільки машина звичайно функціонує завдяки комплексу інших пристосувань як частина великої технологічної системи. Цієї системності у будові машин і в організації механізованого виробництва краще за все відповідали ідеї системності, що стало поряд з ідеєю жорстокого зв'язку цінним завоюванням класичної науки.

Сучасний науково-технічний прогрес характеризується незвичайно інтенсивним проникненням в буття світу і людини, що спричиняє осмислення нових граней об'єктивної реальності, розширення фронту науки і практики. Усе це гостро ставить проблему подальшого розвитку методології наукового пізнання і осмислення тенденцій технічної сфери суспільства. Але для чого потрібні інженеру знання методології як вчення про методи