З нашої точки зору кожному студенту бажано б ознайомитися з книгою В.Г.Горохова "Знати, щоб уміти", у якій рельєфно висловлена суть інженерної професії і визначена висока місія інженера у сучасному суспільстві, а також подані зразки високоморального ставлення інженера до соціальних цінностей і гуманістичних ідеалів [2].

Інженерна діяльність - це різновид технічної діяльності і народжена останньою. Технічна діяльність притаманна людському суспільству на найбільш ранніх стадіях розвитку і пов'язана з виготовленням знарядь. На відміну від неї інженерна діяльність виникає пізніш, і лише тоді, коли виготовлення знарядь праці вже не може засновуватися лише на традиції, спритності і винахідливості, а вимагає орієнтації на науку, цілеспрямоване використання для цього наукових знань і методів. У подальшому з розвитком масового машинного виробництва, а нині автоматизованного, формується особлива сфера технічних наук і відбувається диференціація інженерної діяльності. Сучасний етап інженерної діяльності характеризується системним підходом до вирішення складних науково-технічних завдань.

Інженерна діяльність самою своєю природою повинна бути пов' язана з технічною творчістю, оскільки науково-технічна революція, що охопила усі сфери матеріального виробництва, вимагає готувати такого спеціаліста, який би легко адаптувався до технологічних умов, що змінюються.

Зазначене вище обумовлює зміну методологічної основи навчального процесу: сучасна вища освіта має бути поставлена так, щоб від студента вимагалось не стільки запам' ятовування навчального матеріалу, скільки готовність до сприйняття і відбору знань, володіння загальними методами і знаннями, бажання безперервного навчання і товарного пошуку. Останнє означає, що діюча поки що педагогіка, заснована на схемі суб' єктно-об' єктних відносин, має бути замінена педагогікою співробітництва, побудованого на моделі суб' єктно- суб'єктних відносин. У цьому випадку формується установка на духовну свободу, самостійне мислення, власні переконання.

Цінності і сенс будь-якої діяльності так чи інакше визначаються світоглядом людини. Професіональне становлення студентської молоді безпосередньо залежить від ії цінностних орієнтацій. "Світогляд - це система поглядів на об'єктний світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до оточуючої її дійсності і самого себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей. Їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, цінностні орієнтації" [3]. Світогляд виявляється через стиль мислення, який являє собою ні що інше, як дієву форму світогляду спеціаліста. Професіональний стиль мислення - це стала цілісна система світоглядних регуляторів, якими керується спеціаліст у своїй роботі.

Це - "світогляд його діяльності у методологічній формі" [4], тобто виявлення світоглядових установок у дії, на практиці. Професійне мислення є спосіб, склад розумової діяльності, найбільш пристосований до вирішення завдань, що перебувають у сфері компетенції даної професії. Існує чотири типи професійного мислення:

Концептне (розум логіка, математика).

Художній (розум поета і художника).

Соціальний (розум політика).

Виробничо-технологічний (розум робітника і інженера).

У світі викладеного інженерний стиль мислення виступає як така форма суспільної свідомості, яка відображає погляди даного суспільства на техніку і технологію і соціальні наслідки їх застосування.

Інженерне мислення - це вияв інженерної діяльності, продуктом якої виступають знання, необхідні для створення і функціонування людиномашинних структур. Поза загальною культурою, відчужена від гуманістичних цінностей, інженерна діяльність обертається технократизмом, зайвою алгоритмізацією людської думки, формалізмом і зневажанням людських цінностей. Але культура мислення, як і культура в цілому, формується в соціальному середовищі, у тому числі і у вищому навчальному закладі і не в останню чергу завдяки освоєнню досвіду минулих поколінь інженерів, творців науки і техніки. У цьому розумінні вивчення історії науки і техніки - ефективний засіб формування інженерної культури і підготовки студента до інженерної діяльності.

Потрібно, нарешті, зрозуміти на гіркому досвіді лавини аварій і катастроф, що звалилися на нас в останні роки, що саме у вузькопрофесіональному стилі інженерного мислення, позбавленого системності і соціально-гуманітарного компоненту, тобто у вульгарному емпіризмі, сховані корені непередбаченого, безконтрольного розвитку техніки, що загрожує існуванню людини. Між тим технічний пошук, народжений конкретною технічною необхідністю, і інженерний пошук часто зводять виключно до розробки ідеальної моделі технічного об'єкту поза соціально-моральними цінностями. Технічна творчість, як і все інше, має бути підпорядкована людським імперативам, інакше вона стає самоціллю і обслуговує технократичні устремління. Інженер має бути і професіоналом, і гуманістом [5, 6, 7].

Необхідність основлення змісту і форм вищої освіти усвідомлена давно. Існувало положення, згідно з яким навчальні плани вищих навчальних закладів мають поновлюватись кожні п' ять років. Але реальна практика часто й густо була іншою, панував дух інерційності. Між тим за оцінками експертів бібліотеки американських університетів не тримають підручників дворічної давності, а в медичній освіті США навіть монографії, видані п'ять років назад, вважаються безнадійно застарілими. Вища школа повинна сформувати професіональну свідомість, це необхідно для роботи. Але й оволодіння фундаментальними знаннями, гуманітаризація інженерної підготовки не повинна відкидатися у пошуках годин для будь-якого спецкурсу. Доречно згадати слова німецького просвітителя XVIII ст. Г.Ліхтенберга: "Хто не розуміє нічого, окрім хімії, той і її розуміє недостатьо".

Сьогодні прийшло розуміння того, наскільки важлива гуманітарна підготовка спеціалістів. Але простим користуванням навчального плану це завдання не вирішити. Вихід із ситуації, що склалася, бачиться не у тому, щоб майбутні інженери більше освоювали гуманітарні курси, а гуманітарні одержували більш широку природничо-наукову підготовку, а