УДК 37

Іоланта Вільш, Вища педагогічна школа м. Ченстохова, Польща

Майбутня освіта з системної точки зору

У статті висловлюється системний підхід, що став необхідним для цілісного, узагальненого чи міждисциплінарного дослідження. Автор доводить, що результатом розвитку людини, який полягає у зростанні ступеня впорядкованості її структури, є зростання ефективності самокерування. Отже, розвиток людини визнається як одна з найважливіших потреб людини, які задовольняються у процесі формування.

The article discusses systematic approach that has become necessary for whole, general or interdisciplinary research. The author proves that the result of man's development which lies in increase of level of its structure organization, is increase of self-governing efficiency. So, man's development is recognized as one of the most important human needs that is satisfied in the process offormation. Зміни у сучасному світі полягають у переході від промислової цивілізації до інформаційного суспільства. Наслідком змін є перетворення промислових суспільств в інформаційні. Такі зміни детермінує інтелектуальний розвиток людей. Члени інформаційних суспільств зобов' язані реалізовувати нові функції, що вимагають використання найрізноманітніших інтелектуальних можливостей. Уже не достатньо запам'ятовувати і відтворювати інформацію, що характерно для парадигми біхевіоризму, завданням "постіндустріального століття знань та інформації" є інтелектуальний розвиток, активне нагромадження і перетворення вже існуючих знань або створення нової інформації, а як наслідок - творче мислення й оптимальний розв' язок проблем.

Проте ці процеси не встигають за розвитком науки та технічним і інформаційним прогресом. Вже не достатньо, щоб люди пристосовувалися до зміненого середовища; вони повинні не лише з ним розвиватись, але також раціонально стимулювати і гуманістичні зміни в цьому середовищі.

Розвиток науки і техніки у другій половині ХХ ст. характеризує системний підхід. Проте дійшло до того, що "як техніка, так і суспільство сьогодні стали такими складними, що вже не вистачає традиційних способів і засобів, а став необхідним підхід цілісного або ж системного, узагальнюючого чи міждисциплінарного характеру" [7, c. 24]. Широкого розповсюдження набули системні дослідження. Системний аналіз, який є "дією, що має на меті надання вказівок для прийняття рішень, попри генерування і відповідне представлення інформації, пов'язаної з проблемою, якої стосується рішення" [5, c. 13], застосовується дедалі ширше, оскільки наголос робиться на аналізі цілісних, інтеграційних властивостей об'єкта досліджень та виявлення його структури і різного типу взаємозв'язків.

Системний підхід служить передачі знань, оскільки дає концептуальну систему, яка допомагає в організації знань у міру їх здобуття, у запам'ятовуванні і передачі інформації, а завдяки засадам, що полегшують розуміння складності, дає можливість окреслити ситуацію і вибудувати згідно з ієрархією елементи, на які спираються рішення, що допомагають у діяльності. Системне мислення сприяє творчості і винахідницькому мисленню, тому що воно відкрите для аналогій, метафор і моделей та служить усьому тому, що веде до ліквідації "перегородок" між окремими дисциплінами знань [12, c. 144-145].

Системний аналіз заслуговує на широке застосування в гуманістичних науках з огляду на те, що він є дослідженням, яке допомагає особам, що приймають рішення в ситуаціях, які характеризуються високим рівнем непевності. Він дозволяє розпізнавати і розглядати доступні варіанти і після порівняння передбачуваних, як позитивних, так і негативних наслідків, створює можливості для вибору оптимального варіанту.

На попередніх етапах цивілізаційних змін дійсність сприймалася фрагментарно. Це безсумнівно мало безпосередній зв'язок із традиційною структурою науки, поділеної на окремі вузькі спеціальності, в межах яких можна досліджувати лише фрагменти дійсності. Це не дає можливості розв' язувати важкі мультидисциплінарні проблеми, які виступають в інтегрованій дійсності. Підстави для ефективного розв'язання таких проблем створила кібернетично-системна парадигма, яка з'явилася на сучасному етапі змін. Згідно з цією парадигмою не тільки світ, в якому живе людина, але й сама людина сприймається системно - як інтегральна цілісність. Згідно із системною концепцією людина становить одну з великої кількості різноманітних підсистем - світ. Її зв'язки з іншими підсистемами світу, що спираються на зворотний зв'язок, забезпечують їх гармонійне співіснування в той час, коли жодна з підсистем не буде зведена до ролі суб'єкта. Те, що кожна підсистема залишається суб'єктом, повинно гарантувати повагу до прав і потреб цих підсистем. Не може бути навіть мови про ситуацію, у якій людина становить суб'єкт, що знаходиться на вершині ієрархічної структури, а інші підсистеми їй підпорядковуються, використовуються нею чи експлуатуються так, що це призводить до значного розладу їх функціональної рівноваги.

Я. Козелецький, який стверджує, що протягом багаторічної наукової праці займався невеликими психологічними проблемами, останнім часом почав "пошук однієї організаційної засади, однієї узагальнюючої думки, які б дозволили подивитися на людину не як на сукупність деталей, а як на цілісну систему" [8, c. 8]. Він радикально змінив підхід, який існував до цього часу, на зовсім новий, що збігається із системним підходом, і називає його психотрансгресіонізмом. Він вибрав шлях, "по якому, мабуть, до цього часу ніхто не ходив" [8, c. 8]. Багато різних публікацій, що з'являлися за останні кілька десятків років, однак, засвідчують, що останній з наведених висловів Я. Козлецького у цьому випадку може відноситися лише до психологічного наукового середовища.

У літературі зустрічаємо пропозицію трактувати живий організм як організовану цілість з динамічним характером, що має здатність утримувати або навіть збільшувати ступінь