Завданням системи освіти є підготовка людини до правильного функціонування в майбутньому і, насамперед, у професійному житті. Оскільки умовою ефективного функціонування людини в оточуючій дійсності є якнайбільша керівна здатність, від якої залежить самокерування, система освіти має бути спрямованою на збільшення цієї здатності в учнів, тобто на задоволення потреби якнайбільшого керування.

Завдяки керівним здібностям, які гарантують утримання у функціональній рівновазі, людина існує в навколишньому середовищі, незважаючи на велику кількість порушень, які на неї впливають, переборюючи їх або запобігаючи їх виникненню. Цим здібностям завдячує можливість отримувати інформацію та енергію від оточення, перетворювати їх, зберігати та впливати на оточення.

Наявність великих керівних здібностей особливо важлива у час, коли відбуваються системні зміни. Функціональним прагненням людини є збільшення цих здібностей, оскільки разом з ними зростає ефективність впливу на оточення. Оскільки зростання цих здібностей настає у процесі розвитку людини, розвиток потрібно визнати як одну з найважливіших потреб людини, які задовольняються у процесі формування.

Результатом розвитку людини, що полягає у зростанні ступеня впорядкованості її структури, є зростання ефективності самокерування1 й збільшення ступеня незалежності від оточення або ступеня автономії. Добра ознайомленість із змінами, що відбуваються в оточенні, сприяє збільшенню незалежності від його впливу і дає можливість відбирати інформацію з точки зору критерію "власних інтересів", який потрібно розуміти як найефективніше самокерування в оточенні, що запевняє, з однієї сторони, можливо сильний вплив на це оточення, з другої - можливо велику незалежність від нього. Цю незалежність можна також розуміти як можливість реалізувати цілі, що узгоджуються з "власними інтересами", та шанс не реалізувати цілі оточення, що не узгоджуються із власними цілями.

На нашу думку, при окресленні завдань, що стоять перед освітою, ефективність самокерування людини потрібно трактувати як основний критерій.

Згідно із системною концепцією ефективність самокерування людини в оточенні залежить від того, чи вона володіє такими можливостями:

інформацією про стан оточення, яку можна отримати за допомогою своїх внутрішніх рецепторів2; чим більше різного роду рецепторів3 діє, тим ефективніше відбувається самокерування;

інформацією про власний стан, яку отримуємо завдяки своїм внутрішнім рецепторам: чим більше такої інформації, тим ефективніше самокерування;

енергією, яку можна отримати за допомогою своїх аліментаторів4, чим більше енергії, тим ефективніше може бути самокерування;

різноманітністю впливу на оточення; чим більше є різного типу ефекторів5, кожний з яких дозволяє реакції різного роду, тим більшими є його можливості впливу на оточення, а в результаті - ефективніше самокерування;

можливостями зберігати та перетворювати інформацію; чим більша ця здатність, що виникає з властивостей мозку, тим ефективнішим може бути самокерування людини;

можливостями зберігати й перетворювати енергію; чим її більше, тим ефективнішого самокерування слід чекати.

Здійснюючи синтез вищеперерахованих чинників, можна ствердити, що самокерування людини залежить від двох груп чинників:

група - зовнішні чинники, до яких належать різного роду впливи, що діють на людину ззовні;

група - внутрішні чинники, до яких треба віднести всі управлінські властивості людини.

Завдання школи відносно першої групи чинників можуть застосовуватися для допомоги учневі в пізнанні та розумінні проблем навколишньої дійсності. Якщо говорити про другу групу чинників, то роль школи повинна стосуватися підтримки учнів у процесі самопізнання. Учневі потрібні знання про керівні властивості людей, вміння їх ідентифікувати і ознайомленість із імплікаціями, які виникають з цих знань у процесі прийняття будь-якого типу рішень протягом усього життя людини.

Знання про керівні властивості людини дає наука про управління. З неї виводиться теорія автономних систем і опрацьована нами концепція сталих індивідуальних рис особистості6, яку теоретично пояснює саме ця теорія.

З точки зору науки про управління особистість має сукупність сталих та змінних керівних властивостей. Змінні властивості, які залежать від впливу оточення, формуються під його впливом. Сталі управлінські властивості (тобто не залежні від впливів оточення), згідно з концепцією сталих індивідуальних рис особистості, є сталими індивідуальними рисами особистості, серед яких можна виділити дві групи рис:

Риси у сфері інтелектуальних функцій: перетворювальність (ступінь досконалості процесів мислення), відтворювальність (ступінь досконалості перцептивних і мнемічних процесів), талант (ступінь досконалості у певній сфері діяльності).

Риси у сфері міжособистісних стосунків: емісійність (позитивна - це схильність до передавання оточенню більшої кількості ресурсів від кількості отриманих ресурсів, нульова - це схильність до передавання та відбирання від оточення однакової кількості ресурсів, негативна - це схильність до отримання від оточення більшої кількості ресурсів, ніж кількість ресурсів, переданих оточенню), толерантність (це сфера впливів оточення, на які особистість позитивно реагує добровільно), піддатливість (це сфера впливів оточення, на які особистість позитивно реагує під тиском).

Риси у сфері інтелектуальних функцій гарантують компетентне інтелектуальне функціонування тоді, коли