організація іншомовної комунікативно орієнтованої професійної підготовки, до складу якої входять:

дисципліни професійно-педагогічного та іншомовного циклів;

комунікативно орієнтована педагогічна практика;

спецкурс „Комунікативний підхід до навчання іноземної мови учнів початкової школи";

створення іншомовного комунікативного освітнього середовища, що включає:

орієнтацію змісту, мети, задач, методів, засобів, форм, прийомів, організації навчального процесу на формування іншомовної комунікативної компетенції студента;

організацію навчального процесу студентів в єдності аудиторних і позааудиторних занять з іншомовних дисциплін з орієнтацією на активну самостійну роботу студентів з іноземної мови;

позитивне стимулювання систематичного іншомовного спілкування в підсистемах

„студент - викладач", „студент - студент", „студент - учень";

орієнтацію майбутнього вчителя на самооцінку своєї іншомовної комунікативної компетенції та професійної діяльності;

актуалізацію особистісної зацікавленості у професійному становленні та самовдосконаленні вчителя іноземної мови початкової школи. Важливим компонентом моделі є зміст підготовки. Він потребує корекції навчальних планів і програм, створення нових підручників, навчальних посібників, удосконалення педагогічної практики, науково-дослідницької та позааудито- рної роботи з метою розвитку у студентів іншомовної комунікативної компетенції та суспільно і професійно-педагогічно спрямованих якостей; оволодіння ними соціально-педагогічними знаннями, психолого-педагогічними знаннями та методичними знаннями; формування у студентів гностичних, проектувальних, комунікативних, організаторських, координаційних умінь та умінь педтехніки, необхідних для виконання функцій викладача іноземної мови початкової школи.

Втім, для того, щоб задовольнити сучасні вимоги до іншомовної комунікативної та професійної підготовки майбутніх фахівців, потрібно певним чином вибирати не тільки зміст, а й методи і форми навчання. Однією з основних тенденцій щодо зміни методів і форм навчання є перехід від концепції жорсткого управління до системи організації, підтримки та стимулювання самостійної пізнавальної діяльності студентів, створення умов до творчості. Одним з ключових моментів, який потрібно враховувати при виборі методів та форм, є необхідність забезпечення мотивації навчання, що, як і розвиток мислення, потребує врахування психологічних особливостей студентів [12, с. 234-235].

Як відомо, ефективність формування іншомовної комунікативної компетенції в значній мірі залежить від спрямованості й організації навчально-виховного процесу, від методів навчання. Пріоритетними є комунікативні, кооперативні та інтерактивні методи навчання, які засновані на демократичному стилі взаємодії. Вони спрямовані на самостійний пошук рішень, сприяють розвитку критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів відносяться рольові й ділові ігри, психолого-педагогічні тре- нінги, бесіди, диспути, лекції, семінари тощо. Вищеназвані методи можна реалізувати різними засобами процесу формування іншомовної комунікативної компетенції. Серед них:

інтерактивні, групові, парні форми роботи;

відеоспостереження, аудіювання радіопрограм;

педагогічна практика у школі;

міжнародний студентський клуб;

гурток з методики викладання іноземної мови;

науково-дослідницька робота;

професійні науково-предметні дисципліни;

спілкування іноземною мовою з викладачами і з однокурсниками в аудиторний та позааудиторний час.

Зрозуміло, що пошук нових форм і методів організації навчального процесу, застосування прогресивних технологій навчання повинні враховувати тенденції розвитку суспільства і психологію молоді. В умовах перебудови вищої школи зростає вплив принципів демократії й академічних свобод, справедливості, концепції загального контролю і самоконтролю, дисципліни і відповідальності та ствердження педагогіки співробітництва в системі "студент - викладач".

Ми виходили з того, що сучасній школі необхідні вчителі, спроможні самостійно оцінювати свою педагогічну діяльність, в якій реалізується їх іншомовна комунікативна та професійна компетенції. Дослідники вважають самооцінку складовою частиною структури навчальної діяльності, функція якої полягає в перевірці адекватності способів дії відповідно до поставлених завдань [3]; самоконтролем, його заключним етапом, який сприяє визначенню тими, хто навчається, міри засвоєння способів дій і власних можливостей [9]; внутрішньою основою для прийняття навчального завдання, виконуючого регулятивну функцію, приймаючи на себе функцію мотиву навчальної діяльності [6]; показником того, як "індивід оцінює себе по відношенню до якоїсь специфічної цінності" [8:68].

Самооцінка посідає важливе місце в організації результативного управління своєю поведінкою. Вона є суб'єктивною основою для визначення рівня претензій, тобто тих завдань, які особистість ставить перед собою в житті і реалізувати які вона вважає себе спроможною. Самооцінка дозволяє вчасно відмовитися від початої дії, якщо людина зрозуміла, що ця дія не є результативною і, тим більше, помилковою. Адекватне або неадекватне ставлення до себе веде або до гармонійності духу, що забезпечує розумну впевненість у собі, або до постійного конфлікту.

Максимально адекватне ставлення до себе

найвищий рівень самооцінки. Неадекватне уявлення про власну особистість є нерідко причиною вибору хибних шляхів для самоствердження, непомірних претензій. Адекватність характеризує самооцінку відносно її відповідності чи розбіжності з фактичною мірою визначеної якості. Важливим критерієм ступеня адекватності самооцінки людини може бути порівняння її з оцінкою оточуючих. У зв'язку з цим самооцінка може бути адекватною чи неадекватною

завищеною чи заниженою.

Перша з них свідчить про високий рівень претензій й низьку самокритичність. На думку М.Й. Боришевського, людина, яка звикла себе переоцінювати, далека від самокритичності, у взаєминах з іншими людьми в неї проявляється постійна схильність до конфліктів, тому в неї виникають серйозні труднощі в спілкуванні. Переоцінка власних можливостей, як правило, пов'язана з недооцінкою оточуючих та занадто критичним ставленням до них [2, с. 144-150].

Занижена самооцінка характеризує особистість як критичну, замкнуту, невпевнену в своїх силах, як таку, що не знає власних позитивних якостей, фіксує увагу на своїх недоліках, має труднощі в спілкуванні, бо вважає себе нецікавою для інших. Така людина боїться контактів з людьми.

Адекватна самооцінка свідчить про особистість, яка впевнена в своїх силах, знає свої