Процес збільшення контингенту навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації за рахунок зменшення контингенту навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації триває і сьогодні. Однак якщо у наступні декілька років збережеться вказана тенденція, то за прогнозом, наведеним на рис. 2, у 2100 році навчальні заклади 1-2 рівнів акредитації зникнуть зовсім.

Державне замовлення на випускників вищих навчальних закладів за своєю структурою не співпадає зі структурою випуску фахівців, яких готує вища школа. Це нормальне явище, бо кожна держава повинна стимулювати випуск фахівців, які потрібні для стратегічного розвитку народного господарства. На сьогодні в Україні спостерігається інше явище.

Загалом відбувається невелике, але стабільне зростання обсягів кількості студентів, які навчаються за державним замовленням. Динаміка обсягів державного замовлення на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями за 2001 - 2006 роки наведена на рис. 4. У державному замовленні спостерігається збільшення кількості молодших спеціалістів із середнім темпом зростання 1,012. Середній темп зростання бакалаврів, яких готують вищі навчальні заклади за рахунок державного бюджету, складає 1,048. Найбільший темп зростання обсягу замовлення притаманний магістрам і складає 1,2. Кількість спеціалістів, які готуються за державним замовленням, зменшується з середнім темпом 0,998, тобто практично не змінюється.

Простежується слабка тенденція переходу від підготовки спеціалістів до підготовки магістрів як одна зі складових державної політики у галузі вищої освіти. Причому загальна кількість спеціалістів та магістрів, які готуються за державним замовленням, збільшується з середнім темпом зростання 1,029.

Середній темп зростання кількості спеціалістів та магістрів, яких готують вищі навчальні заклади за державним замовленням, випереджає темп зростання кількості молодших спеціалістів у 1,017 раза. Середній темп зростання кількості бакалаврів у 1,019 раза випереджає темп зростання кількості спеціалістів та магістрів.

Наведені темпи зміни кількості фахівців різних категорій дозволяють простежити такі напрямки: суттєво збільшується кількість магістрів, які готуються за рахунок державного замовлення; перевага у фінансуванні підготовки фахівців надається бакалаврам; зменшується кількість спеціалістів та майже не змінюється кількість молодших спеціалістів.

Загалом напрямки змін у структурі фінансування підготовки фахівців за рахунок державного бюджету слід визнати правильними, однак інтенсивність змін є явно низькою. Держава повинна значно рішучіше регулювати цей процес, бо недостатня кількість молодших спеціалістів та значна кількість спеціалістів не відповідають не тільки Закону України "Про освіту", але і реальним потребам суспільства.

Навчання студентів за кошти фізичних та юридичних осіб здійснюється приватними та державними навчальними закладами за замовленням цих осіб. Чисельність студентів, які навчаються за власні кошти, серед навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації складає 54 особи на 10 тисяч населення, серед навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації - 164 особи на 10 тисяч населення.

Існуючим навчальним закладам 3-4 рівнів акредитації необхідно вже сьогодні відкривати власні підрозділи - навчальні заклади 1-2 рівнів акредитації - з метою збереження досягнутих обсягів випуску фахівців та утримання на ринку освітянських послуг.

Збільшення контингенту навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації відповідає бажанням тієї частини суспільства, яка отримує вищу освіту за рахунок платної форми навчання, а за рахунок платної форми навчання зараз в Україні навчається 52,6% студентів, тобто кожен другий [1]. Прийняте Президентом України рішення про обмеження кількості платних студентів до 50% серед тих осіб, хто навчається за денною формою, явно характеризує існуючий стан речей у фінансуванні вищої освіти в Україні [5, 6]. Тому особи, які сплачують власні кошти за навчання, не меншою мірою, ніж держава, формують розвиток вищої освіти.

Аналіз структури вищої освіти зарубіжних країн за формами власності показує, що тільки в Японії приватна форма власності складає 72%. У США приватна форма власності у вищій освіті не перевищує 29%, у Франції, Росії та Фінляндії цей показник не перевищує 12%. Державна форма власності у таких країнах, як Німеччина, Канада, Словаччина, Греція, сягає практично 100%, що забезпечує вільний доступ до вищої освіти всім верствам населення, незалежно від рівня доходів

[1, 5].

Розподіл вищих навчальних закладів за типами суттєво залежить від форми власності. За даними на початок 2006/2007 навчального року, в секторі державної та комунальної власності перше місце посідають технікуми - 27,2%, хоча їх частка і зменшується. Друге місце посідають одночасно три типи навчальних закладів: університети - 20,2%, коледжі - 20% та училища - 19,4%, причому кількість університетів та коледжів має тенденцію до зростання, а кількість училищ має тенденцію до зменшення. Третє місце посідають одночасно два типи навчальних закладів: академії - 6,9% та інститути - 6,2%. У секторі приватної власності перше місце посідають інститути - 40,2%, друге - коледжі (27,6%), третє - університети (19,1%) [6, 7].

У той час як державні навчальні заклади приблизно рівномірно розподілені за типами на училища, коледжі, технікуми і університети, серед приватних закладів освіти більшу частину складають інститути та університети - 59,3%.

Структура вищої освіти за формами навчання на початок 2006/2007 навчального року виглядала таким чином: співвідношення кількості осіб, які навчаються за денною формою навчання, до кількості осіб, які навчаються за заочною та вечірньою формами навчання, для