Першим принципом синергетики є принцип адаптації до зовнішнього середовища, у якому система намагається знаходитися в рівноважному стані. Освітній процес змінюється у просторі системоутворюючих відносин, коригуючи його внутрішні характеристики. Наприклад, якщо суспільству не вистачає кількості спеціалістів окремої галузі, то поступово вузи будуть готувати фахівців, які мають знання і навички саме цього профілю [6; 10].

Наступним принципом самоорганізуючої системи є ізоморфізм або інваріантність функціональних систем по кінцевому результату їх організації. Тобто існують спільні закономірності функціонування системи на різних рівнях її ускладнення та еволюції, що дозволяє робити прогнози її подальшого розвитку і поведінки. Системі освіти на кожному етапі розвитку та ускладнення притаманна функція накопичення, збереження та передачі знань, які є актуальними відносно досягнутого еволюційного рівня.

Існують принципи організації і статистичної закономірності прояву діяльності

багатопараметричних, складних систем, при досягненні кінцевого результату.

Взаємозамінність елементів системи освіти характеризується тим, що протягом її існування постійно змінюється пріоритет тих або інших галузей знань, орієнтуючись на зовнішні вимоги суспільства. Система прилаштовується до змін середовища, у якому вона функціонує, забезпечуючи свою життєздатність та рівноважність.

Принцип найменшої дії, який зумовлює природній відбір у конкурентних відносинах, характерний самоорганізуючій системі освіти.

Лише конкурентноздатні та необхідні знання будуть передані новому поколінню. Цей принцип також стосується створення спеціалізованих навчальних закладів, наукових шкіл.

Принцип дихотомії або доповнення в навчанні обумовлений тим, що в системі освіти періодично відбувається деталізація та інтеграція різних знань. За словами В. Аршинова та М. Казакова, синергетика "представляє собою, скоріш за все, деяку програмну методологію, що повинна об'єднати під своїм прапором зусилля спеціалістів різного профілю: фізиків, математиків, хіміків, біологів, лінгвістів, соціологів, які досліджують у своїй галузі процеси самоорганізації"' [2, с. 59].

З часом система накопичення та передачі інформації модернізується та переходить на новий рівень розвитку. Причиною цього є потреби суспільства та обмеженість ресурсів середовища, у якому знаходяться суб'єкти та об'єкти освітнього процесу. Знання сприяють прогресивному розвитку інтелекту окремих суб'єктів (еліти суспільства) та суспільства в цілому, що забезпечує успіх у боротьбі за існування та саморозвиток в умовах обмеженості ресурсів.

На сучасному етапі розвитку інформаційних технологій у науково-освітньому просторі ключовою проблемою стає організація накопичення та розповсюдження знань. Ці процеси стимулюють модернізацію освітньої системи. Україна приєдналася до Болонського процесу, що змушує вітчизняну систему освіти впроваджувати поняття і показники якості світової освіти в умовах глобалізації.

За статистичними даними, обсяг знань подвоюється кожні 8,5 років. Це свідчить про збільшення обсягів інформації, якою повинен оволодіти фахівець, щоб бути

конкурентноспроможним на ринку праці [5, с. 115-116]. Крім збільшення обсягів знань змінюється і темп їх оновлення. Залишаються лише ті знання, які є прикладними і необхідними для застосування суспільством. Саме тому, іноді виходить, що ті знання, які студент здобуває на молодших курсах, стають застарілими, коли молодий фахівець влаштовується на роботу. У більшості університетів України існують такі кафедри і спеціальності, на яких вже десятиліття не змінюються програми курсів. що викладаються, студенти не знайомляться з новітніми технологіями і навіть не знають, що більшість технічних задач можна вирішувати за допомогою математичних прикладних пакетів програм. Тому система освіти, яка є самоорганізуючою відкритою системою, повинна відстежувати та контролювати потреби у новітніх курсах, вчасно змінювати програми, що читаються сту-дентам, мати зворотній зв'язок із зовнішнім середовищем.

Існує ще одна суперечність, що характеризується розбіжністю між низьким рівнем загальноосвітньої підготовки студентів у вузах та вимогами до фахівців на підприємствах. У сучасній системі професійної освіти існує безліч проблем, які пов'язані з визначенням критеріїв якості освіти, обсягів необхідних знань, якими повинен оволодіти майбутній фахівець під час навчання, виявлення найбільш ефективних методів оволодіння потрібною інформацією і знаннями.

Держава зацікавлена в формуванні якісної системи освіти, яка дозволить за мінімальний проміжок часу одержати максимальний результат та підготувати кваліфікованого фахівця. Ця проблема пов'язана з оптимізацією освітнього процесу, яка може вирішуватися лише шляхом проведення системного аналізу існуючих методів навчання та впровадженням останніх інноваційних технологій. Мається на увазі освоєння викладачами сучасних комп'ютерних технологій, автоматизованих методів навчання, їх впровадження та запозичення досвіду західних колег. Якщо ми говоримо про інтеграцію національної системи освіти до європейських стандартів, то перш за все ми повинні бути конкурентноспроможними на ринку освітніх послуг порівняно зі світовими вузами в питаннях впровадження сучасних технологій. Необхідно швидко реагувати на нові тенденції в системі освіти та зміни вимог до фахівців на ринку праці.

Світова практика свідчить про те, що все частіше застосовуються методи автоматизації при навчанні. У більшості вузів існує дистанційне навчання, яке дозволяє кожному студенту індивідуально вивчати матеріали лекцій, самостійно вирішувати завдання різної складності. Це дозволяє індивідуалізувати процес навчання, дає можливість особі з врахуванням її індивідуальних можливостей засвоювати науково- технічну інформацію. Водночас це зумовлює внесення змін до ролі викладача, "який повинен навчити студента методології обробки цих знань, їхньої систематизації, формуванню світоглядних позицій" [9, с. 6-11].

В умовах можливості навчатися завдяки дистанційним курсам, викладач повинен більшу увагу приділяти розробці програм дистанційної освіти, слідкувати за нововведеннями та сучасними тен-денціями, розробляти систему оцінки засвоєних знань студентом, тобто, займатися