УДК 378.126

Олійник О.В., Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського.

Культурологічний підхід як наукова основа розвитку теорії та практики педагогічної освіти

У статті розглядається культурологічний підхід в теорії і практиці професійної педагогічної освіти, основні компоненти, які можна виділити в професійно-педагогічній культурі викладача вищої школи.

The article is devoted to cultural approaches and methods in the theory of professional teacher education. Постановка проблеми. У наш час значних перетворень і переосмислення суспільних, соціально-педагогічних процесів та явищ активізується пошук їх об' єктивних методологічних основ. Узагальненням цих основ під час дослідження проблем педагогіки, психології, соціології є культурологічний підхід, який проблемами педагогічної освіти вважає опанування вчителем загальною та професійно- педагогічною культурою, активне засвоєння педагогічних теорій, цінностей, технологій. Опановуючи загальну та професійно- педагогічну культуру як "поза-біологічний механізм" передачі соціальної спадковості, викладач реалізує у своїй практиці культуротворчі функції освіти і педагогіки. Педагогіка відображає рівень культури суспільства. У сучасній педагогічній практиці прослідковується відмова від спрощеного уявлення про культурологічний підхід, що виявлялося, як правило, у введенні до навчальних планів дисциплін соціокультурного змісту.

Культурологічний підхід слід розглядати перш за все у контексті загальнофілософського розуміння культури, аналізуючи педагогічні факти та явища з урахуванням соціальних і культурних процесів минулого, сучасного та майбутнього. Такий підхід до дослідження проблем педагогічної освіти - це сукупність теоретико-методологічних положень і організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на створення умов для засвоєння та трансляції педагогічних цінностей і технологій, що забезпечують творчу самореалізацію особистості вчителя у професійній діяльності.

Дослідження педагогічної освіти з урахуванням вимог культурологічного підходу потребує усвідомлення того, що головним системотворчим фактором становлення педагога є формування професійно-педагогічної культури. Тому основою розробки змісту, технологій, організаційних форм педагогічної освіти повинна стати концепція формування професійно-педагогічної культури. Це зумовлено тим, що у сучасних умовах конкурентоспроможним ресурсом діяльності педагога є не стільки спеціальні знання, технології навчання та виховання, скільки загальна і професійно-педагогічна культура, яка забезпечує особистісний розвиток, вихід за межі нормативної діяльності, здатність створювати і передавати цінності. Для вирішення проблем формування професійно-педагогічної культури важливо не тільки опанування культурно- педагогічною спадщиною, а й залучення викладача як суб'єкта культури до процесу інноваційної педагогічної діяльності.

Завдання. Розглянути роль культурологічного підходу в теорії та практиці професійної педагогічної освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Культурологічний підхід до дослідження педагогічних проблем здійснюється у контексті загальнофілософського розуміння культури на рівні буденної та теоретичної свідомості. У буденній свідомості культура представлена неоднозначно: з одного боку - це щось нормативне, задане як зразок для представників певного суспільства чи професійної групи; з другого - вона ототожнюється з освіченістю, інтелігентністю людини; з третього - її пов'язують з характеристикою місця та способу життя людини.

Сучасна культурологія досить повно проаналізувала еволюцію поняття "культура" [1] та зробила висновок - розуміння культури та перспектив її розвитку пояснюється не тільки теоретико-пізнавальними, методологічними причинами, але й залежить від професійних, соціальних настанов дослідників. Нині у вивченні культури визначилося три напрямки, що розглядають її: як сукупність матеріальних та духовних цінностей; як специфічний спосіб людської діяльності; як процес творчої самореалізації сутнісних сил особистості. Це дає підставу говорити про три аспекти дослідження професійно-педагогічної культури: аксіологічний, технологічний та особистісно-творчий.

Культура як сукупність матеріальних і духовних цінностей. Людина постійно перебуває у ситуації моральної, естетичної, світоглядної оцінки подій, постановки завдань, пошуку й прийняття рішень та їх реалізації. Зміст життєдіяльності особистості визначається її спрямованістю на осмислення, пізнання та актуалізацію загальнолюдських цінностей. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством, і є сутністю культури. Людина завжди діє в межах людських цінностей (в межах певної культури), будучи одночасно об'єктом культурного впливу і суб'єктом (творцем) цінностей. Представники цього напрямку культурології досліджують проблеми, які стосуються сутності цінностей, їх ролі в житті та діяльності людини, об' єктивних та суб'єктивних компонентів структури цінностей [2].

Пізнання сутності цінностей як компонента культури допомагає розкрити значення цієї категорії для аналізу педагогічної реальності. Цінності, виконуючи функцію стимулів, створюють умови для реалізації особистісної активності на нормативно-рольовому та особистісно-смисловому рівнях. Джерелом особистісно-смислової активності викладача ВНЗ є специфічні для його педагогічної діяльності потреби: постійне професійне самовдосконалення та надання допомоги студентам в їх професійному розвитку. Ці групи різноспрямованих професійних потреб складаються з двох тенденцій: тенденції адаптації та тенденції розвитку. Перша тенденція реалізується в різноманітних формах професійної освіти та самоосвіти, друга - в процесі професійного виховання і самовиховання.

Аналіз споживчих інтересів показує, що джерела створення культурних цінностей, зокрема професійно-педагогічних, перебуває в площині задоволення потреб людей [3]. Пізнання механізму виникнення та розвитку потреб допомагає зрозуміти культуру суспільства і людини. Відомо, що потреби виникають під впливом об'єктивних факторів оточуючого середовища незалежно від бажань чи волі людини. Між суб'єктом та об'єктивними умовами потенційно існують стосунки-протиріччя, що пояснюється і рівнем розвитку суб'єкта, і умовами його життя та діяльності.

Суб'єкт діяльності та оточуюча його дійсність у своїй взаємодії утворюють цілісність, зміст і характер якої визначаються особливостями відношень цих двох складових. Зведення в одне ціле протилежних систем "суб'єкт - оточуюча дійсність" виводить нас на проблему суб'єкта потреби.

Чи завжди особистість викладача є суб'єктом професійних потреб? Розвиток суспільства, ставлячи нові вимоги перед педагогами, викликає необхідність пошуку нових технологій професійної освіти і виховання, сприяючи