залученню викладачів до педагогічних цінностей, до їх створення та трансляції. У такому випадку суб'єктом потреби професійно-педагогічного самовдосконалення є не окрема особистість (професійна група), а реальні умови, тенденції розвитку суспільства в цілому і педагогічної спілки зокрема.
Виникає й інше закономірне питання: чи завжди відсутність потрібних знань, умінь та навичок педагогічної діяльності викликає у викладача потребу їх здобути? Поява потреб професійного росту залежить від реального стану суб'єкта, рівня його духовного та професійного розвитку, особливостей соціальної детермінації цього розвитку. Зустрічаються окремі викладачі (колективи), у яких потреба професійно-педагогічного самовдосконалення перебуває в потенційному, а не в актуальному стані. Саме педагогічний зміст дослідження категорії цінностей передбачає вивчення умов, за яких викладач сприймає чи не сприймає цінності суспільства, професійної групи. Отже, проблема педагогічних цінностей як компонента суспільної педагогічної свідомості пов'язана з проблемою формування індивідуальної педагогічної свідомості.
Духовні, професійні потреби тісно пов'язані з професійними інтересами. Професійні інтереси як форма спрямованості особистості характеризують рівень її загальної та педагогічної культури. Високий професіоналізм неможливий без інтересу до тих досягнень культури минулого, які мають значення для підготовки сучасного педагога.
Сукупність різноманітних інтересів, зорієнтованих на подальше самовдосконалення, дає змогу виділити професійний ідеал - втілення педагогічних цінностей. Інтереси - це область реального життя людини, а ідеали - це зверненість особистості до майбутнього, до мети своєї діяльності. Змістовність та дієвість професійного ідеалу, здатність до його моделювання пов' язані з рівнем розвитку педагогічного мислення, з умінням, абстрагуючись від часткового, оперативно вичленовувати характерні для ситуації педагогічні задачі, формулювати їх і знаходити адекватні рішення. Особливі вимоги ставляться перед викладачами ВНЗ, які, створюючи умови для розвитку професійного мислення майбутнього спеціаліста, повинні самі володіти культурою професійно-педагогічного мислення.
Дослідження педагогічної культури як сукупності цінностей дозволяє визначити, що є важливим і корисним в педагогічній діяльності і відтворюється в ній, як розвиваються уявлення педагогів про цілі, зміст і методи педагогічного процесу в конкретній реальності [4].
Проте дослідження культури як соціального та педагогічного явища не можна обмежувати лише аналізом її аксіологічного аспекту. Аксіологічне трактування культури пояснює її як статичне явище, як набір цінностей, які утворилися у процесі історичного розвитку суспільства і є його результатом, але не як процес, і не дозволяє повністю дослідити її внутрішню структуру.
Культура як специфічний спосіб людської діяльності. Виділення "способу діяльності" як вихідного поняття змушує нас звернутися до категорії "діяльність" та до проблеми співвідношення культури та діяльності. Категорії "культура" та "діяльність" історично взаємозумовлені. Достатньо прослідкувати еволюцію людської діяльності, щоб переконатися в паралельному розвитку культури. Засвоєння особистістю культури передбачає засвоєння нею способів практичної діяльності і навпаки.
Будь-який суттєвий результат педагогічної діяльності впливає на становлення і розвиток професійної культури педагога. У процесі педагогічної діяльності оновлюються цінності, удосконалюється культура педагога, змінюються її якісні і кількісні характеристики. Володіння системою способів і прийомів, які складають технологію педагогічної діяльності, є показником сформованості педагогічної
культури.
Розвиток особистості складає зміст культури. Визначаючи рівень сформованості культури важливо враховувати не тільки особливості особистості, але й особливості розвитку діяльності. Сказане дозволяє зробити висновок про те, що пізнаючи педагогічну реальність за допомогою знань, умінь та навичок як індивідуально засвоєних елементів суспільного досвіду педагог одночасно створює нові форми і способи діяльності. Досвід, отриманий в індивідуальній діяльності, переробляється, узагальнюється в груповій діяльності і набуває нової форми [5].
Але розуміння культури як способу діяльності не можна вважати універсальним. Захоплення технологічною стороною культури відсуває суб'єкт культури і процес формування його особистості на задній план.
Культура як процес творчої самореалізації особистості. У культурі формуються і проявляються сутнісні сили суспільства та усіх її членів, соціальної групи, окремих особистостей. Існуючи об' єктивно та маючи відносну автономність, педагогічна культура функціонує через суб'єктивний світ окремого викладача, простір якого складає образ світу як образ педагогічної реальності. Своєрідною спробою аналізу педагогічної культури були науково-біографічні дослідження. Проте через надмірну описовість вони утруднювали розуміння культурно-історичної детермінації творчості. Потрібно зазначити, що в сучасних дослідженнях особливостей діяльності викладача вищої школи біографічний метод може успішно використовуватися (проведення порівняльного аналізу структури педагогічної діяльності, простеження її зв'язку з науково- дослідною роботою викладачів ВНЗ). Ці дослідження дали змогу створити культурно- історичну концепцію творчості в більш досконалому вигляді, що має принципове значення для визначення місця і ролі педагогічної творчості.
Результатом педагогічної творчості є педагогічна культура. Взаємозв' язок творчості і педагогічної культури пояснюється тим, що творчість органічно притаманна педагогічній діяльності. Форми, способи і галузі прояву творчості в роботі педагога тісно пов' язані з формуванням педагогічної культури, а розвиток педагогічної культури суспільства зумовлюється мірою творчого підходу особистості до власної діяльності.
Педагогічна діяльність об'єктивно вимагає від викладача творчого ставлення до всіх галузей діяльності (наукової, навчально- методичної, виховної, суспільної). Творча активність викладача - це властивість і результат високого рівня розвитку його педагогічної культури, яка передбачає наявність професійних (спеціальних і педагогічних) знань, засвоєння цілей та суспільної значимості діяльності, почуття відповідальності за ії наслідки, потребу пізнання педагогічної реальності і себе як професіонала. Таким чином, існування педагогічної культури можливе лише у співвіднесеності з творчою самореалізацією викладача.
Творчий розвиток педагогічної діяльності і спілкування передбачає наявність певних соціальних та психологічних умов. Соціальні умови - це, перш за все, суспільна потреба педагогічної творчості, психологічні - здібності та