Проблема творчості порушує проблему самореалізації особистості, прояву її сутнісних сил (здібностей, інтересів, потреб, соціального досвіду, ступеню соціальної активності). Потреба самореалізації - одна з провідних потреб особистості, джерело особистісно- смислової активності людини, спрямованої на перетворення себе та інших.

Саме психолого-педагогічні дослідження зацікавлені вивченням культури як міри і способу реалізації особистості в творчій діяльності [6]. Ступінь самореалізації особистості залежить від того, на скільки заплановані цілі відповідають способу життєдіяльності особистості, умовам соціально- культурного середовища. Здібності до професійної діяльності, відбиваючись через призму потреб, інтересів, цінностей особистості викладача, виражаються у виборі видів науково- педагогічної діяльності. Самореалізація є одночасно ціллю, засобом, процесом цілездійснення і його результатом і охоплює весь шлях руху індивідуальної цілі від думки про неї аж до матеріального опредмечування. Самореалізація - це не одиничний акт, а процес постійного подолання внутрішніх протиріч для повного розкриття сил та здібностей особистості.

Наявність механізмів саморозвитку, самовдосконалення та самореалізації визначається розвиненим професійним мисленням і свідомістю. Дослідження самореалізації особистості, її механізму та етепів в контексті культури дає відповідь на питання про співвідношення індивідуального і колективного в творчій діяльності.

Таким чином, звернення до культурологічного підходу як методологічної основи педагогічних досліджень дало змогу виділити в професійно-педагогічній культурі викладача вищої школи три основні компоненти: аксіологічний, технологічний та особистісно-творчий.

Аксіологічний компонент професійно- педагогічної культури - це сукупність педагогічних цінностей. У процесі своєї діяльності викладачі оволодівають відповідними ідеями та концепціями, набувають знання та уміння. А ті знання, ідеї та концепції, котрі мають на даний час більшу значущість для суспільства, і виступають як педагогічні цінності. Історія школи і педагогічної думки - це процес постійної оцінки, переосмислення, встановлення цінностей, перенесення відомих ідей і педагогічних технологій у нові умови. Уміння в старому, давно відомому побачити нове, гідно його оцінити становить незаперечний компонент педагогічної культури викладача.

Технологічний компонент професійно- педагогічної культури включає в себе способи і прийоми педагогічної діяльності викладача. Цінності педагогічної культури освоюються і створюються особистістю в процесі діяльності, що підтверджує нерозривність зв'язку культури і діяльності. Категорія "педагогічна технологія" розкриває способи і прийоми, що історично змінюються, пояснює спрямованість діяльності залежно від стосунків, які складаються в суспільстві.

Особистісно-творчий компонент професійно- педагогічної культури передбачає механізм оволодіння нею та її втілення у творчому акті. Оволодіваючи цінностями педагогічної культури, викладач може перетворювати, інтерпретувати їх, що визначається як рисами його особистості, так і характером його науково - педагогічної діяльності. Наприклад, вивчаючи якусь теорію, педагог чи студент розкриває метод її творця, стаючи ніби співтворцем цінностей. Педагогічна творчість вимагає від педагога наявності ініціативи, здібностей,

ЛІТЕРАТУРА

Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Пути достижения вершин профессионализма. - К., 1993. - С. 188.

Скок Г.Б. Как проанализировать собственную педагогическую деятельность. - К., 2000. - С. 215.

Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: Контактный подход. - К., 1993. - С. 308.

Ащепков В.Т. Профессиональная адаптация преподавателей высшей школы: Проблемы и перспективы. - Ростов-н/Д., 1992. - С. 72.

Маркова А.К. Технология профессионализма. - М., 1996. - С. 164.

Краевский В.В. Методология педагогического исследования. - М., 1994. - С. 18.