Справедливість, відповідно до визначення відомого словника сучасної економічної теорії Макміллана, - це чесність, неупередженість. Якщо ж розглядати справедливість у контексті відомої нам теорії економіки добробуту, то справедливим можна було б вважати розподіл, що відповідає двом умовам: по-перше, воно повинно бути рівноправним, тобто жоден із суб'єктів суспільства не претендує на товарний набір іншої особи на користь власному товарному набору.

По-друге, воно повинне бути ефективним за Парето. Одночасно і рівноправний й ефективний за Парето розподіл можна трактувати як справедливий. Узагалі соціальна справедливість в економічній теорії - це проблема прийнятного ступеня нерівності в розподілі доходів. І тут треба відразу сказати, що єдиної відповіді на це питання в еко- номістів-теоретиків по суті немає. У науковій літературі можна також зустріти такі чотири погляди на соціальну справедливість. Ми розглянемо найбільш відомі з них концепції справедливості, чи справедливого розподілу доходів: эгалта- ристську, утилітаристську, роулсіанску і ринкову (табл. 1).

«однаковими заслугами»? Однаковий трудовий внесок у суспільний добробут? Однакові стартові умови в розумінні володіння власністю? Однакові розумові і фізичні здібності. Єдиної відповіді на це питання ми, мабуть, не одержимо, тому що знову звертаємося до моральних суджень. Але тут важливо підкреслити, що егалітарний підхід не настільки примітивний, як його іноді предста- вляють у журналістських статтях жваві автори: взяти і поділити все порівну, як пропонував персонаж знаменитої повісті Михайла Булгакова «Собаче серце» Шариков. Адже мова йде саме про рівний розподіл благ між так само рівнозначно заслуговуючими цього людьми. А це вже не схоже на зрівнялівку.

Другий концептуальний принцип роулсіансь- кий пов'язаний з ім'ям Джона Роулса, сучасного американського філософа. На його думку, справедливою вважається така диференціація доходів, при якій відносна економічна нерівність припустима лише тоді, коли вона сприяє досягненню більш високого абсолютного рівня життя найбід- нішими членами суспільства [3].

Третій концептуальний принцип утилітарний виходить своїми коренями з вчення Ієремії Бен- тама, англійського економіста, основоположника доктрини утилітаризму. Бентам думав, що головним завданням держави є забезпечення найбільшого щастя для можливо більшої кількості членів суспільства. Але, однак, Бентам виходив з того, що функції корисності в різних людей неоднакові. Інакше кажучи, здатність до насолоди в результаті володіння якоюсь кількістю благ у різних людей різні. Одержувати при цьому більшу частку суспільного багатства повинний той, хто здатний у більшій мірі одержати корисність.

Таким чином, загальна корисність максимізу- ється не у випадку рівного розподілу багатства між членами суспільства, а в результаті пропорційного (відповідно до різних функцій корисності) його розподілу. Тому в утилітаристському погляді максимізується корисність всіх членів суспільства.

І, нарешті, ринковий розподіл доходів припускає відповідність доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту, отриманого від даного фактора. Соціальна справедливість, при цьому, встановлюється ринком і його регуляторами. Таким чином, у цьому випадку припустима значна нерівність у розподілі доходів.

Вибір принципів соціальної справедливості в перерозподілі доходів визначається в кожнім суспільстві по-своєму, виходячи з духовних підвалин кожного з них, вироблених національних стандартів, що формувалися протягом усього попереднього історичного розвитку даної країни. Так, наприклад, українське суспільство, що формувалося під впливом складних історичних подій, природних особливостей країни і, якому були нав'язані і прищеплені принципи егалітаризму, які проявляються у вигляді колективістських засад, у значній своїй більшості не сприймає філософію індивідуалізму і ринкові принципи справедливості на перших етапах переходу до ринку їх потрібно формувати, виховувати, впроваджувати.

Для реалізації економічних реформ, відновлення суспільства необхідний пошук компромісу, що відповідає національним особливостям, духовному настрою суспільства й ув'язаному з економічною ситуацією в країні.

Рівень економічного розвитку країни визначає рівень і масштаби споживання, а, значить, багато в чому й умови формування потреб людей.

Якби всі люди були зовсім однакові у своїх смаках і перевагах, то утилітарний принцип перетворився б в егалітарний.

При цьому необхідно відзначити, що система соціального захисту не визначається тільки підтримкою малозабезпечених прошарків населення, тобто тих, хто не включений у суспільне виробництво (учні, пенсіонери, інваліди). Вона містить у собі захист і осіб, що беруть участь у суспільному виробництві і насамперед людей, що працюють по найму. Здійснюється і через регламентування в законодавчій формі праці (тривалість робочого тижня, тривалість і порядок надання відпусток, охорони праці й ін.) і його оплати (встановлення мінімальних ставок заробітної плати й ін.), а також визначення прав працівників при прийомі на роботу і звільненні. Ця сторона системи соціального захисту також визначається рівнем економічного розвитку країни, співвідношенням політичних сил і рівнем суспільної самосвідомості.

Проблеми нерівності в розподілі доходів і соціальна політика держави знову стали предметом жвавих теоретичних дискусій наприкінці 70-х - початку 80-х рр., у період неоконсервативного зрушення в державному регулюванні («рейга- номіка», «тетчеризм»). Суть проблеми полягає в наступному. Які межі втручання держави в пере- розподільні процеси? Чи не зменшується ефективність функціонування економіки в цілому через зростаючі масштабів трансферних виплат - адже їхнім джерелом є податки? Чи не підривають усе більш прогресивні податкові ставки стимули до підприємництва? Чи не сприяють багато соціальних програм росту прошарку соціальних утриманців? Американський економіст П. Хейне з цього приводу зауважує: дійсно, люди, що мають яхти, багаті; люди, що риються в сміттєвих контейнерах, бідні.