Не можна забувати, що нерівність у доходах у значній мірі породжено об'єктивною дією ринкового цінового механізму. Прагнення знищити цілком диференціацію доходів означало б намір цілком зруйнувати сам ринковий механізм.

Масштаби перерозподільних процесів у різних країнах неоднакові, але, за загальним визнанням, вони особливо великі у Швеції. Так, якщо взяти розподіл доходу за факторами виробництва в цій країні і згрупувати домашні господарства в 10 груп (тобто по 10 % населення, то вийде наступна картина: валовий доход домашнього господарства у вищому 10 % класі (групі) буде приблизно в 100 разів більше, ніж у нижчих 10 % населення. Але якщо взяти дійсно наявний дохід (тобто дохід після сплати податків і одержання трансферних виплат), то різниця між вищою і нижчою групою домашніх господарств складе значно меншу величину: перевищення буде вже не в 100 разів, а всього в 4 рази. Такі масштаби перерозподілу, що нерідко й у шведських економістів викликають певні сумніви: так, за результатами проведених у Швеції досліджень, скорочення розходжень у заробітній платі (після сплати податків) багато в чому сприяло зниженню динамічності ринку праці [5].

Таким чином, соціальна політика держави в ринковому господарстві повинна бути дуже тонким інструментом, з одного боку, вона покликана сприяти соціальній стабільності і зм' якшенню соціальної напруженості, а з іншого боку - не повинна підривати стимулів підприємництва і високоефективної праці по найму, зберігаючи при цьому оптимально допустиму, нормальну, а не надлишкову економічну нерівність [6].

Висновки та перспективи подальших досліджень

Узагальнюючи все сказане вище, можна відмітити, що соціальна справедливість існує як деякий феномен суспільної свідомості (правового, релігійного, морального, економічного). Вона закріплюється в суспільній думці, що фіксує соціальну справедливість як винагорода і визнання за працею, забезпечення усім мінімального соціально гарантованого рівня і якості життя, рівний доступ до соціальних благ (отримання освіти, збереження здоров' я), до інформації, до культурних цінностей тощо.

Реалізація принципу соціальної справедливості в суспільстві означає, що при цьому здійснюється справедливий:

розподіл діяльності;

розподіл доходів;

розподіл праці;

розподіл соціальних благ (прав, можливостей, влади);

розподіл винагород, визнань;

розподіл рівня та якості життя;

розподіл інформації та культурних цінностей.

Найважливішим показником соціально-

справедливої спрямованості суспільства виступає характер соціальних відносин. Вектор їх розвитку може бути розгорнутим у бік посилення нерівності, що приводить до панування одних соціальних груп і підпорядкуванню їм інших, і як наслідок - росту соціальної напруженості. А може бути розгорнутим в іншому напрямку, коли формується декомпозиція статусів соціальних груп і виникає соціальне перемир'я, яке дозволяє соціальному розвитку здобувати стійкий прогресивний характер. Усі зазначені характеристики відбивають ті чи інші сторони соціальної справедливості й у залежності від специфіки дозволяють судити про соціальну прогресивність чи навпаки регресивність цього суспільства. Останнє, є дуже важливим для оцінки молодої ще зароджуваної демократичної соціальної держави в Україні [7].

Розглянуті в статті проблеми зачіпають лише поверхневі моменти нерозв'язних і накопичених соціально-економічних проблем ключового принципу соціальної політики, проте, більш глибоке дослідження запропонованих напрямів та бачень дозволить більш ґрунтовно підійти до формування державних соціально-політичних рішень спрямованих на забезпечення соціально справедливих основ розвитку і суспільного прогресу в Україні. 

ЛІТЕРАТУРА

Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах. ООН, 1966-76. Преамбула.

Гриненко А.М. Соціальна політика. Навч. посіб. - К.: Вид-во КНЕУ, 2004. - С. 41.

Роулз Дж. Теория справедливості / Пер. с англ. - Новосибирск, 1995. - С. 158.

Хейне П. Экономический образ мышления. - М., 1991. - С. 379.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. - М., 1992. - С. 109.

Шевяков А., Кирута А. Измерение экономического неравенства. - М., 2002. - С. 67-68.

Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. - К.: Благотворительный Фонд содействия развитию гуманитарных и экономических наук «Международный деловой центр», 1998. - С. 333.