УДК 37.036+317.83

Роль мистецтва у збагаченні шкільного навчання

Статтю присвячено можливостям мистецтва у збагаченні змісту шкільної навчально-виховної роботи та особливостям підготовки вчителя до здійснення педагогічного впливу засобами мистецтва. Наведено приклади позитивних результатів впровадження методів педагогіки мистецтва у шкільний навчально-виховний процес. Систематизовано вимоги щодо оволодіння педагогом новаторськими методами спілкування з дітьми.

The article is devoted to the possibilities of art in enrichment of the contents of school teaching and upbringing process and to peculiarities of teacher training for making pedagogical enfluence by means of art. Some examples of positive results of using "art pedagogics" in educational process are mentioned. Requirements concerning a teacher's ability to use innovative methods of communication with children are systemized. Втрата моральних орієнтирів, зростаюча відстороненість від духовних цінностей мистецтва несе суспільству можливі негативні соціокультурні та гуманітарні наслідки. Водночас, на фоні моральних і духовних втрат визріває усвідомлення серйозності порушеної проблеми.

Потребує дослідження поєднаність рівня суспільних проблем із позитивним впливом мистецької діяльності на формування загальної со-ціальної картини (загальнолюдської природи цінностей). По суті, духовний потенціал мистецтва визначається тріадою - Істина, Краса, Любов. Мистецтво - це результат художньої творчості людини, яка визнає закони названої тріади. На відміну від наукового пізнання, де домінують закони точних наук, закони мистецтва вибудовують пізнавальний процес в аспекті прекрасного чи потворного. Різниця між логічною істиною та мистецькою звичайно існує, але істинність теж є необхідною складовою мистецтва. Саме художній образ є з'єднуючою ланкою між духовними і науковими уявленнями. За теорією про діалогічну природу мислення процеси художнього переживання і наукового мислення протікають паралельно і майже одночасно. Тобто, метод естетичного аналізу базується на одночасності істинного переживання мистецтва і його наукового розгляду.

Мистецтво справедливо ототожнюється із царством краси, де поєднується логічне і почуттєве. У той же час ще досі точаться дискусії: що є первинним у мистецтві, - його моральність чи його художність? Виникає питання про взаємодію моральних і мистецьких цінностей. Мистецтво ж є відображенням духовної картини світу, основою людської моральності і об'єктивного світосприйняття. Тож, роль мистецтва у збагаченні шкільного навчання не можна недооцінювати.

У справі навчання і виховання молоді визначальною є роль педагога, його особистості. Питання хто навчає і як навчає - головні у педагогіці - розв'язує саме вчитель. Тож, на якого педагога-вихователя чекає суспільство?

Злагоджене суспільство може існувати тільки за умови, що його громадяни доцільно розподілять між собою сфери застосування своїх сил у головних напрямах життєдіяльності: виробництво, наука, мистецтво. Місце педагога- вихователя центральне, ключове. Розглянемо питання поєднаності навчально-виховної роботи і діяльності вчителя з мистецтвом, духовністю, творчою діяльністю.

Педагогічні дослідження розглядають мистецтво як процес пізнання й відображення світу, в ході якого у людини відбувається перехід від чуттєвого пізнання (категорія мистецтва) до абстрактного мислення (категорія науки). Але якщо науково-теоретична діяльність певною мірою відокремлює людину від безпосередньої діяль-ності, то мистецтво зближує її з цією діяльністю. Мистецтво є, по суті, універсальним засобом формування й розвитку свідомості й образного мислення, які є обов'язковими чинниками формування світогляду людини.

Дослідження О. Семашко та У. Суни [9] пропонують розглядати духовність особистості як єдність індивідуальних якостей і суспільних потреб. Однією з найефективніших форм організації навчально-виховного роботи є послідовний і цілеспрямований процес духовного збагачення діяльності дітей під педагогічним керівництвом - від вивчення предмета пізнання до опанування загальними принципами впливу мистецтва на формування особистості.

Мистецьку складову містить кожен із предметів циклу гуманітарних дисциплін. Наприклад, специфіка викладання історії, як навчальної дисципліни, потребує

цілеспрямованого використання впливу мистецтва для пояснення особливостей історичного розвитку і конкретних історичних подій через використання творів епічного живопису. Історичні картини заохочують школярів до роздумів про долі націй і народів, про шляхи історичного розвитку, про роль особистості в історичному контексті. Разом із тим, сприйняття історичного живопису сприяє духовному розвитку школярів. Як історично- пізнавальний матеріал та як засіб активізації почуттєвої емоційності на уроках історії також бажано звертатись до міфів давнього світу, давньогрецьких поем, народного епосу, творів художньої літератури [1].

Використання пізнавальних функцій мистецтва на заняттях з історії потребує емоційної розповіді вчителя з демонстрацією та аналізом творів мистецтва. Мова йде не тільки про літературні й образотворчі твори, а й про їх поєднання з музичним тлумаченням історичних подій (наприклад, епічні билини або оперні сюжети). Йдеться, про комплексний вплив різних видів мистецтва на свідомість і почуття учня. Подібні схеми застосування мистецьких знань у навчально-виховній роботі можуть

використовуватись на уроках літератури, природознавства, географії тощо. Мистецтво у навчально-виховному процесі розглядається не як ілюстрація до занять, а як засіб розкриття через художній образ сутності історичних, суспільних чи духовних процесів, як активний вплив мистецтва на інтелектуальну сферу особистості.

В естетичному ставленні до дійсності, людина виявляє себе як розумна й почуттєва істота, яка прагне до пізнання світу у всій його різноманітності, що є ознакою розвиненої особистості. Саме тому, коли йде мова про гармонічну особистість, мається на увазі її обов'язковий духовний зв'язок з мистецтвом.

З огляду на це, потребують перегляду і доповнення методичні установки загальної педагогіки, а також виділення педагогіки мистецтва у самостійну складову педагогічної науки.

У 1970 роках до педагогіки мистецтва звернувся видатний композитор і музикант- просвітитель Д.Б. Кабалевський