Продовжуючи музично-педагогічні

дослідження, Д.Б. Кабалевський пише книги "Як розповідати дітям про музику" (1978), "Виховання розуму і серця" (1984), у яких викладено конк-ретні рекомендації щодо навчання і виховання засобами мистецтва. Під науковим керівництвом Д.Б. Кабалевського створюються принципово нові програми з музики для загальноосвітніх шкіл, широке запровадження яких у їх практичну діяльність піднесло роль мистецтва у навчально-виховному процесі на якісно новий рівень.

До реалізації своїх концептуальних установок Д.Б. Кабалевський використовує такі методологічні принципи:

метод забігання вперед і повернення до пройденого матеріалу (перспективи й ретроспективи);

метод узагальнення (кожний новий висновок має спиратись на попередній досвід, що дає можливість узагальнити накопичені знання й враження);

оновлення структури заняття (емоційний двосторонній контакт з учнями, захопленість дітей темою уроку, поєднання його частин - теоретичної, практичної і сприяючої (слухання музики), а також емоційності та організованості під час заняття).

Форми роботи з учнями на заняттях з музики за методом Д.Б. Кабалевського: слухання музичного матеріалу, розучування пісень і музичних творів, колективне виконавство, ритмічні рухи під музику, вивчення теоретичного матеріалу, прищеплення навичок самостійного аналізу музики (домашнє завдання).

Програма "Музика" Д.Б. Кабалевського, яка дістала широке застосування у школах Росії й республік колишнього СРСР, зробила значний внесок у музичну педагогіку і педагогіку мистецтва. Д.Б. Кабалевський неодноразово наголошував, що у музично-естетичному вихованні припустима варіантна множинність ідей, концепцій та методів. Це відкрило зелене світло педагогам-новаторам і стало поштовхом для створення нових авторських методик навчання й виховання засобами мистецтва.

Авторитетна авторська школа склалась на Україні в м. Ужгороді під керівництвом заслуженого вчителя України 3.3. Жофчака. Використовуючи традиційні форми навчання - уроки, гуртки, факультативи, 3.3. Жофчак наповнив навчально-виховний процес принципово новим змістом. Фундаментом навчально-виховного процесу в цій школі стала національна мистецька спадщина, родинні та народні традиції, звичаї, обряди, скарби народної пісенної та декоративно-ужиткової творчості. За концептуальним принципом "Сім'я, школа, діти", авторська школа 3.3. Жофчака

прагнула створити всеосяжну педагогічно- виховну взаємодію всіх об'єктів і суб'єктів виховання - батьків, учителів, дітей.

Оскільки саме мистецтво породжує цілісне світосприймання та образне мислення дитини, провідне місце в навчально-виховному процесі школи посідають дисципліни естетичного циклу (образотворче мистецтво, музика, театральне дійство, народні промисли, гра на музичних інструментах). Так у результаті спілкування з мистецтвом діти набувають людських чеснот і твердих життєвих переконань.

У процесі формування особистості на перший план виходить постать викладача, як фахівця з високим науковим, мистецьким, психолого-педагогічним потенціалом.

Особливості педа-гогічного впливу на свідомість і почуття учня засобами мистецтва підкреслюють велике значення мистецької підготовки викладача. Ефек-тивною буде праця того вчителя, який як творча особистість здатний передавати своїм учням мистецькі знання і прищеплювати морально-етичні якості на найвищому інтелектуальному рівні. За таких умов вплив викладача сягає найвищих позначок [3;4; 6].

Розвиток розумових здібностей і міцне засвоєння знань (когнітивний розвиток) вимагає від викладача чіткого розуміння й використання в педагогічній роботі таких чинників:

педагогічне передбачення;

прогнозування ускладнень у процесі спілкування;

уміння оптимального вибору спільних навчально-виховних дій;

вимогливу доброту викладача [4, с. 21].

Кожному викладачу бажано знати класифікацію основних рис особистості та вміти впливати на їх формування. Соціальні риси (світогляд, моральність, працелюбність, інтелектуальність, естетичні смаки, гострота сприймання знань, тяжіння до абстрактної, логічної пам'яті та систематизації мислення) у поєднанні з генетичними рисами (спадковість, здібності, талант) є предметом психолого- педагогічних досліджень.

У цьому процесі викладачу необхідно розвивати такі головні пізнавальні та розвивальні компоненти:

інформаційний (пізнання життєвих явищ через мистецькі образи, інформація про мистецтво, естетичні знання);

чуттєво-емоційний (чуттєво-емоційне ставлення до краси оточуючого середовища та мистецьких цінностей);

комунікативний (безпосереднє спілкування об'єкта виховання з творами мистецтва і художньо-творча діяльність).

Процес формування особистості, здатної до творчості, можна умовно уявити за такою схемою: здібності - творча діяльність - творча особистість. Звичайно, ця схема надто спрощена. На формування творчої особистості впливає комплекс об'єктивних і суб'єктивних факторів. Але домінантна установка - творчість як життєва необхідність - є обов'язковою умовою реалізації інтелектуального потенціалу.

Виділимо такі компоненти творчої особистості:

домінуюча роль пізнавальної мотивації;

дослідницька творча активність (прагнення до новацій, постановка й вирішення проблем);

здатність до оригінальних рішень;

прагнення до ідеальності, яка потребує зростаючого морального та інтелектуального досвіду [7].

Історія педагогіки - від Я. Коменського і Г. Песталоцці до К.Д. Ушинського і В.О. Су- хомлинського - доводить, що освітній і виховний вплив особистості викладача це не тільки професійна підготовка, а що не менш важливо, напрацювання досвіду спілкування з дітьми. Психологи стверджують, що структура педагогічної праці налічує більше 200 складових. Викладач у своїй діяльності, окрім головної ролі вчителя й вихователя, виконує ще цілу низку супутніх ролей. Як пише відомий психолог В. Леві: "Викладач - це просвітитель, науковець, оратор, суддя, контролер, спостерігач, радник, критик, консультант, опікун, друг і т.ін.". Кожну з цих ролей бажано виконувати на максимумі педагогічного таланту. Творче спілкування визнається сучасною педагогікою як важливий, хоч і недостатньо досліджений, фактор в освітніх і виховних процесах.

Педагогічний вплив як процесуально-часова категорія