Формування духовності, удосконалення й розвиток моральних цінностей у студентів було актуальним завжди, але сьогодні ця актуальність набула особливого характеру. На підтвердження цього можна навести слова колишнього президента США Теодора Франкліна Рузвельта: "Дати освіту й не прищепити моральних принципів - значить виховати ще одну загрозу суспільству".

Те, як людина ставиться до довкілля, до людей, до самої себе, як вона сприймає своє місце в житті суспільства, яка її участь у справах - це ті риси, що повинні складати моральну характери -

стику гуманітарно-технічної еліти, тому що саме в цих рисах безпосередньо відбивається світогляд, моральні переконання людини, її погляди й устремління.

Загальновідомо, що моральність визначає всю систему стосунків людини з дійсністю, що її оточує, усю її поведінку. З цього приводу відомий німецький гуманіст Альберт Швейцер стверджував: "Стати моральним - значить стати істинно мислячим" [5, с. 217]. Етику він визначає як "безмежну відповідальність за все живе". "Справді моральна людина лише тоді, коли вона підкоряється внутрішній потребі допомагати будь-якому життю, якому вона може допомогти, й утримуватись від того, щоб завдати живому хоч би найменшої шкоди" [5, с. 218]. А. Швейцером була розроблена етика благоговіння перед життям. Ця етика потребувала від людини, при максимальному розвиткові всіх її здібностей і за умов найширшої матеріальної й духовної свободи, боротися за те, щоб завжди залишатися правдивим по відношенню до самого себе й розвивати у собі співчуттєву й діяльну співучасть у долях людей, що оточують. На думку А. Швейцера, людина, як істота діюча, повинна зберегти у ставленні до самої себе й до світу живу духовність. Ідеал справжньої людяності для нього полягав у тому, щоб залишатися етичним у світо- й життєстверджуванні благоговіння перед життям. Таким чином, етична проблема - це проблема закладеного в мисленні основного принципу моральності [5, с. 232].

Сьогодні проблема формування морально- етичних норм перестає носити тільки філософський чи тільки етичний характер. Вона набуває великого практичного значення, оскільки тепер вже йдеться про те, що поруч із традиційними принципами моральності, які стали набутком людства, формуються основи нової моральності.

Потрібно зауважити, що в науковій літературі поняття моральності й моралі часто вимовляються одночасно, іноді вони навіть ототожнюються. У західноєвропейських мовах ці поняття взагалі не розмежовуються й перекладаються одним словом. Але в українській мові кожне з них має свої певні відтінки.

Моральність - поняття більш широке, відноситься, перш за все, до суспільної свідомості. Мораль - поняття, яке лежить у площині особистісної поведінки людини й визначається як сукупність норм поведінки, що регламентовані суспільною свідомістю - моральністю.

Морально-етичними принципами прийнято вважати одну з форм моральної свідомості, яка найбільш узагальнено виражає моральні вимоги, як найпростіші елементи етики відношення особистості й суспільства. Ці відносини обмежують рамки дій людини, підкорюючи її поведінку різноманітним формам того, що повинно бути.

Психологічні й педагогічні дослідження довели, що моральний вигляд людини є центральним, стрижневим утворенням його особистості, а будь-які якості й властивості її набувають різного характеру, залежно від того, в системі яких моральних стосунків вони формуються й на досягнення яких духовних цінностей спрямовані: егоїстичних, індивідуалістичних чи суспільних.

Методи морального виховання - це способи педагогічної роботи, за допомогою яких здійснюється моральне формування особистості студента згідно з цілями й ідеалами суспільства.

Яким же змістом повинна бути наповнена виховна робота серед студентів вищих технічних навчальних закладів освіти щодо формування основ нової моральності? Перш за все ми повинні зрозуміти, за допомогою яких механізмів можна впливати на утвердження тих чи інших принципів моральності. Як на наш погляд, то повинні бути використані всі системи впливу на людську свідомість і на психіку, які здійснюють родина, школа, суспільство. Ми глибоко переконані, що головну роль у процесі впливу на свідомість повинен відігравати ВНЗ за допомогою тієї виховної системи, яка в ньому використовується.

Виховна система - це той "живий організм", в якому постійно змінюється склад виховуваних, коригуються міжособистісні й міжгрупові стосунки, з'являються нові напрямки, форми й методи спільної діяльності, зміцнюються зв'язки із соціальним і природним середовищем.

У виховній системі по формуванню морально-етичних принципів центральною фігурою повинен бути викладач, і тому залучати до цієї роботи необхідно тільки найталановитіших і найрозумніших людей, здатних мислити самостійно й передавати цю властивість іншим. Для реалізації нової парадигми освіти потрібен новий викладач, який характеризується, перш за все, здатністю й готовністю до творчості. Творчість у даному випадку виступає як особливий спосіб буття людини в постійно змінному світі, як спосіб самоосвіти й самовиховання, самопізнання й самовираження особистості. Людина як особистість починається з осмислення світу, що її оточує, з усвідомлення потреби в розвитку та саморозвитку.

Навчаючи, виховуючи іншу людину, викладач тим самим спілкується, взаємодіє з нею. Він включається, проникає в її буття, в її духовний світ. У результаті відбувається інтеракція зі світом іншого індивіда, на рівні думок і відчуттів народжується новий людський "продукт". Це потребує формування у викладача інтерактивних властивостей свідомості, здатності вести діалог.

У теперішній час піддається ревізії ставлення до студента як до об'єкта педагогічного впливу й за ним остаточно закріплено статус суб' єкта освіти.

Сьогодні взято на озброєння особистісно орієнтований підхід до сфери навчання й виховання. Його прибічники