УДК 37.013 Гребенюк Г. Є.

Підготовка студентів педагогічного університету до соціальної роботи

Серед актуальних проблем сьогодення, які вирішують виховні заклади України, чільне місце посідає проблема формування особистості дитини шкільного віку в умовах життєдіяльності тимчасового колективу дитячого оздоровчого табору. Багатогранність творчої діяльності дітей у таборах відпочинку накладає на педагогів особливу відповідальність щодо її організації як за змістом, так і за формами. Крім того, уміння оптимально спрогнозувати різноманітну діяльність дітей дозволяє педагогам у літніх таборах створити умови не лише для задоволення індивідуальних інтересів дитини, а й для розвитку цілого ряду особистісних якостей всіх учасників педагогічної взаємодії. При цьому всі види діяльності повинні бути спроектовані так, щоб вони активізували емоційну та інтелектуальну сфери особистості дитини, сприяли усвідомленню нею своєї ролі у спільній справі і себе як особистості, яка вирішує, хоча б частково, цю спільну справу.

Проблеми соціального виховання молоді розглядаються в законодавчих актах України, зокрема в Конституції України, в законі України "Про освіту" і в Кодексі закону про шлюб та сім'ю.

В означених документах виховання розглядається як розвиток у соціумі природних задатків і здібностей людини. Воно здійснюється в межах реалізації суто людського в структурі особистих можливостей і за певною, глибоко персоніфікованою програмою. Саме тому розвиток природних здібностей людини реалізується в соціальних навичках поведінки та діяльності.

У наш час західними педагогами проводяться дослідження щодо аналізу молодого покоління за соціально-економічними, соціально-діяльнісними та соціально-виховними ознаками.

Так, покоління молодих, що вступило в життя після 70-х років, називають "поколінням електроніки і засобів масової інформації", на відміну від покоління 40-х років ("діти війни").

Далі, покоління 50-х - початку 60-х років - "економічного буму" (чи "діти споживання"), період після 60-х років ("діти кризи"). Покоління 70-х і наступних років, - "не діти". Дослідники підкреслюють, що жодне з поколінь дітей не відчувало стільки страху, жахів, незгод, скільки

довелося відчути сучасному поколінню молоді.

Більшість педагогів поділяє думку, що сучасне покоління - "інше", і воно є дуже "важким", але причини криються у важких соціально - психологічних умовах, в яких важко живе і зростає молодь.

Прогресивні сили світу, зокрема педагогічна громадськість, не можуть не думати про психологічні та моральні втрати і наслідки, особливо для дітей та молоді, від сьогоднішньої масової культури, яка пропагує культ насильства, вседозволеності, тваринних інстинктів людини, звичаїв злочинного світу. Використання культури як джерела наживи, як каналу, через який формується перекручене уявлення про світ, про життя, негативно відбивається на духовному розвитку молоді. Існуюча "бездуховність", яка охопила людство, відбивається саме на молоді, її емоційній глухоті до справжньої культури, нерозвиненості естетичних смаків, відсутності почуття милосердя, співчуття, утилітарному ставленні до життя. Разом з тим формування молоді в середовищі "культурного напруження" сприяє її здатності до самовизначення, формуванню активної життєвої позиції, здатності до пошуку нових знань, толерантного ставлення до чужої думки та поглядів, діалогічному спілкуванню.

Людина, яка має широкі соціально-культурні контакти, як правило, задоволена життям, спокійно та доброзичливо ставиться до представників інших культур, релігій та ідеологій. Відповідне соціально- культурне середовище дає можливість створити сприятливі умови для розвитку творчих здатностей молодої людини, скерувати їх на забезпечення психологічної безпеки та свободи, підтримку творчих пошуків дитини, захист її свідомості від негативного впливу, розкріпачення внутрішніх сил, досягнення успіхів.

Вирішення проблеми переорієнтації молодіжного середовища на ідеали духовності, на усвідомлення гуманістичних світових зразків пов'язане з новими підходами щодо вирішення проблеми соціалізації молоді та ролі науки і мистецтва як засобів збереження й трансформації соціально-культурного досвіду людського суспільства.

У педагогіці виховання як самостійній формі суспільної свідомості головним стає пізнавальна, виховна та емоційно-релаксаційна діяльність.

За таких умов необхідно усвідомити методологічні недоліки у виборі стратегії організації соціальної роботи в умовах дозвілля молоді.

Не дивлячись на заклики і постанови на зближення школи з життям, довгий час учні до 16-17 років знаходилися в сфері редуційованої життєдіяльності. Вважалось, що основний вид діяльності учнів - навчання; абсолютизація цього вида діяльності приводила до того, що учні розглядалися не як суб'єкти життєдіяльності, а як суб'єкти штучно створеної діяльності в умовах оволодіння знаннями.

Дослідження з формування стійкого спрямування на професію показали, що провідними факторами цієї стійкості є життєва орієнтація студентів, а не окремі якості або риси особистості, з чого випливає, що це проблема саме соціальної педагогіки.

Тому підготовка майбутніх педагогів до організації виховного процесу повинна йти шляхом моделювання організації життєдіяльності учнів за аналогією з життєдіяльністю соціально зрілої особистості.

Разом з тим у навчальному процесі вищих закладів освіти закономірності формування життєдіяльності особистості в її розвинутих формах соціальної діяльності залишаються поза увагою. Але позитивним є те, що з появою кафедри соціальної педагогіки та правового виховання проблеми підготовки майбутніх вчителів до створення умов соціалізації особистості дитини стали активно розробляти. Стали осмислюватися поняття громадянської зрілості як змістовно, так і структурно, і функціонально. Тому що поняття громадянської зрілості виступає як модель при організації виховного процеса, його прогнозуванні і керуванні ним. Крім того, підготовка студентів до формування особистості дитини вимагає серйозного осмислення дидактики взаємовідносин суспільної і індивідуальної свідомості на різних стадіях формування особистості. Зведення цієї проблеми за суттю до дослідження взаємовідносин колектива і особистості також призводить до редуціювання проблеми "людина -