планування та організацію навчального процесу (Німеччина);

створення навчальних програм (Іспанія);

підготовку головних діагностичних даних - показників освіти (Німеччина);

визначення принципів співпраці між навчальними закладами та підприємствами (Люксембург);

аналіз результатів дослідної роботи (Фінляндія);

визначення державних, регіональних і місцевих потреб у галузі професійної освіти (Фінляндія).

На місцевому рівні суттєву роль мають виконувати дорадчі та консультаційні колективи, які підтримують директорів шкіл. Персональний склад і функції цих колективів надзвичайно різняться між собою. У кількох країнах Європейського Союзу (наприклад, у Бельгії та Голландії) їх функції можна звести до формування пропозицій щодо організації роботи у навчальному закладі. У Люксембурзі надається допомога у підтримці освітніх ініціатив, а в Німеччині - у питаннях навчальних планів та форм домашньої роботи.

Дещо інші функції виконують шкільні ради. В їх роботі беруть участь передусім батьки і вчителі, рідше - представники місцевого управління освіти та представники учнівської громади. З аналізу правових актів, які діють в країнах Європейського Союзу, випливає, що найчастіше ради надають допомогу з таких питань:

обміну інформацією між педагогами і батьками (Фінляндія, Греція);

організації навчально-виховного процесу (Данія, Франція);

затвердження навчальних планів (Франція, Німеччина, Італія);

аналізу бюджетних витрат школи (Італія);

проведення виборів директора школи (Іспанія);

прийому на роботу вчителів (Англія, Ірландія, Валія); контролю роботи школи (Іспанія).

Висновки

Розглянуті два напрями змін в управлінні освітою характерні для всіх країн Європейського Союзу. Вони випливають із

можливість здобуття елементарної освіти;

підтримка суспільних змін та пошана до традицій;

підготовка до професійної діяльності;

формування мотивації до неперервної освіти;

створення позитивної атмосфери у процесі шкільного навчання.

Не важко зауважити, що реалізація сформульованих таким чином цілей вимагає як децентралізації управління, так і надання процесу прийняття рішень громадського характеру - його усуспільнення. Без цих компонентів неможливо правильно оцінити ситуацію на місцевому рівні, здійснити педагогічну діагностику та визначити необхідні напрями діяльності.

загальних цілей освітніх систем у країнах - учасницях Союзу. Ці цілі, незважаючи на різноманітність, можна об'єднати у шість категорій [2, с. 13-16; 3, с. 85-98; 1, с. 52-76]:

- реальна рівність шансів;

ЛІТЕРАТУРА

Biala ksi?ga. Nauczanie i uczenie si?. Na drodze do ucz^cego si? spoleczenstwa. - Warszawa: WSP-TWP, 1997.

Dekada reform w ksztalceniu obowi^zkowym w Unii Europejskiej (1984-94). - Warszawa: EURYDIKE, 1999.

Delors J. (red.). Edukacja - jest w niej ukryty skarb. SOP. - Warszawa, 1998.

Rady konsultacyjne i inne formy spolecznego uczestnictwa w edukacji w Unii Europejskiej. - Warszawa: EURYDIKE, 1999.