УДК 378.011

Пазинич С.М., Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"

Я-простір у системі креативної педагогіки

Проаналізовано якісну сутність сучасної "педагогіки сходженнятобто педагогіки, яка тлумачить викладача як інформатора, канонізатора своєї галузі знання. На противагу цій концепції обгрунтовується необхідність креативної педагогіки. З метою зміцнення позицій цього напрямку в педагогіці пропонується залучити в його систему авторську концепцію "Я-простір ".

It is analyzed qualitative essence of "pedagogic of an ascension " that is, pedagogic which represents the teacher as the informant, the area of knowledge. In a counterbalance of this concept necessity of development of creative pedagogic is proved. With the purpose of strengthening positions by last, it is offered to include the author's concept "Self-space " in its system. Людство вступило у третє тисячоліття як з найбільшими досягненнями, так і з трагічними прорахунками, що породжують соціальну невизначеність і екологічну тривогу про майбутнє.

Однією з безлічі причин драматичного, соціокультурного й екологічного стану нашого суспільства є низький загальний культурний рівень управлінських кадрів. Вузький кругозір детермінує як обмежений простір волі у виборі технічних, екологічних, соціально-політичних рішень, так і рівень відповідальності за наслідки своєї діяльності.

Нинішня система освіти не в змозі повною мірою вирішити сформовану ситуацію в підготовці фахівців як технічного, так і управлінського профілю. Причина тут полягає у тому, що підготовка кадрів ведеться на основі т е хн о к р а т и ч н о ї п а р а д и г м и . К і н ц е в и м результатом такої підготовки є ефективне техноекономічне задоволення матеріальних потреб людини. При цьому ціннісна шкала останніх науково необґрунтована і некерована. Зріст матеріальних потреб носить стихійний характер, і ступінь впливу їх на людський універсум необґрунтований. А тому ми тільки можемо іноді підраховувати, скільки, чого і на скільки залишилося на нашій Землі на нашу частку і частку прийдешніх поколінь.

Зупинити бурхливий ріст (у геометричній прогресії) матеріальних потреб заборонами, нормами, указами, деклараціями неможливо. Будь-яка заборона, як відомо, викликає зворотну реакцію по змісту й агресивну - за формою прояву.

Вихід, на наш погляд, залежить від рішення двох проблем. По-перше, в подальшому інтенсивному розвитку гуманітаризації технічної освіти. А це означає перебудувати педагогічне мислення в напрямку масштабної ерудиції в галузі: еколого-етичного центризму, естетичного сприйняття дійсності, цивільного суспільства і т.п. Іншими словами, професійні знання ПЕДАГОГА повинні бути "запліднені" широким філософським світоглядним діапазоном. Такі педагоги-ерудити завжди затребувані на різних рівнях соціуму, а головне - шановні і шановані студентами, майбутніми керівниками і лідерами нашого суспільства.

Друга проблема складніша, а тому ми приділимо їй основну увагу у своєму короткому дослідженні. Суть проблеми в тому, як поступово (без руйнування до підстави) перейти від "педагогіки сходження" до педагогіки креативної.

Парадигма "педагогіки сходження" полягає в тому, що викладач виступає в ролі інформатора і канонізатора у своїй галузі знання, тобто він спонукає, в кращому випадку, до класичного метафізичного стилю мислення. Студент (особливо відмінник) вбирає, як губка, потік несуперечливої, логічної, як правило, однобічно аргументованої, інформації. Задача студента - запам'ятати й адекватно до лекційного матеріалу відтворити на заліку чи на іспиті. Відхилення від заданого лекційного компендіуму карається балами.

Таким чином, участь студента як суб'єкта навчального процесу в такій педагогічній парадигмі виключається. Він з першого курсу і до останнього виступає в ролі об'єкта, тобто "судини", у яку вливають (за його змушеною згодою, іншого виходу в нього немає) сумарну інформацію з різних галузей знань. Саме сумарну, не системну інформацію. Але навіть якби були складені навчальні плани в лінійній залежності (це поки екзотичне явище в нашій освіті), то "педагогіка сходження" не перетворила б студента в суб'єкт пізнання.

Отже, студент не знаходиться в центрі навчального процесу, він безмовний сприймач чужих ідей. Він, подібно кам'яній брилі, стоїть і очікує, коли скульптор додасть йому форму. Зміст, унікальність його природних здібностей залишаються, як правило, не реалізованими в стінах вищого навчального закладу. Вони можуть реалізуватися надалі, коли він буде включений до активної суб'єктивно-об'єктивної діяльністі. Але час марно витрачений - адже максимальний розвиток інтелектуальних здібностей у людини приходиться саме на період 18-25 років.

Треба сказати, що креативна педагогіка, по суті, не нова. Ще в античному світі такі філософи, як Піфагор, Аристотель, Платон, використовували в підготовці майбутніх мислителів метод співпраці у збагненні істини на паритетних засадах. Тут доречно згадати Піфагорський орден (школу), у якій навчання і виховання велося на принципах співпраці з учителем. Філософ був лідером освіти і виховання, що дозволяло йому формувати і розвивати в учнях унікальні здібності, індивідуальне бачення природних і соціальних процесів. Випускником ордена вважався той, хто на рівних міг вести розмову з учителем про те чи інше явище, при цьому маючи свою точку зору, свою інтерпретацію зазначеного явища.

Однією з умов відродження креативної педагогіки може бути впроваджена в неї, на правах одного з елементів системи, концепція "Я-простір". Спробуємо тут її обґрунтувати. Людина як унікальне явище природи має можливість бути індивідуумом (individuum - неподільне), тобто володіти біоморфопсихологічним і інформаційним простором, що є первісною неповторною об'єктивно-суб'єктивною реальністю. На основі такого унікального простору