Ефективність використання засобів фізичної культури для підвищення координаційних здібностей студентів вищихнавчальних закладів

У статті розглянуто питання підвищення рівня координаційних здібностей студентів вищих навчальних закладів. Особлива увага приділяється дослідженням зарубіжних та вітчизняних вчених стосовно методики педагогічного тестування спритності як різновиду координаційних здібностей.

This article is devoted to the problem of improving coordination abilities of students of universities. Special attention is paid for researching of our and foreign scientists about pedagogical testing of cunning methodic as apart of coordination abilities. Мета дисципліни "Фізичне виховання" у ВНЗ - послідовне формування фізичної культури особистості, підготовка спеціалістів на високому науково-технічному рівні із застосовуванням сучасних методів організацій навчального процесу, які забезпечать використання отриманих знань та умінь у практичній діяльності. Навчальна програма "Фізичне виховання" для ВНЗ України передбачає визначення стандарту фізичного виховання, відповідний рівень фізкультурної освіти студентів [10]. Практичні заняття з фізичного виховання повинні сприяти збільшенню рухової активності студентів, збереженню здоров'я, розвивати здібності, необхідні для успішної професійної діяльності. У процесі фізичного виховання особливе місце займає проблема розвитку і вдосконалення координаційних здібностей. Розв'язання цієї проблеми сприятиме освоєнню трудових операцій, забезпечить полегшення професійного навчання [8].

Проблема вдосконалення координаційних здібностей студентів розглядалася багатьма фахівцями з фізичного виховання, зокрема Олександром Довгичем [1]. Автором проведений аналіз закономірностей управління рухами різної координаційної структури при навчанні довільних рухових дій за умови наявності та відсутності зорового та слухового зворотного зв'язку. Науковець акцентував свою увагу більше на меди- ко-біологічному аспекті управління рухами.

Професор В.І. Лях у своїх роботах визначив поняття "рухова здібність", розкрив взаємозв'язок координаційних здібностей та рухових навиків.

Вагомий внесок у розкритті структур координаційних здібностей внесений д.п.н., професором Л.П. Сергієнко. Особливу увагу, на наш погляд, привертає аналіз комплексного тестування рухових здібностей студентів різних країн. Розглянуті різні методики тестування спритності, як різновиду координаційних здібностей [5, с. 9].

Ряд вітчизняних та російських науковців (Г.М. Шамардіна, В.В. Пономарьова, Н.Б. Решетников, Ю.Л. Кіслицин) приділяють значну увагу методиці виховання координаційних здібностей.

На сучасному етапі важливий внесок у висвітленні проблеми вдосконалення рівноваги та ритмічності зробили дослідження Л.Д. Назаренка.

Аналіз науково-педагогічних джерел дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на значну кількість досліджень з проблеми підвищення рівня координаційних здібностей, це питання потребує подальшого дослідження та обговорення, особливо стосовно методики виховання координаційних здібностей студентів, зокрема спритності, застосування педагогічного тестування для визначення ступеня розвитку здібностей студента.

Насамперед, потрібно визначити поняття координаційних здібностей, спробуємо розкрити їхні загальні й істотні ознаки. Для цього нам необхідно заздалегідь розглянути проблему співвідношення координаційних здібностей і спритності, оскільки в даний час немає єдиної точки зору з цього питання. Погляди вчених на цю проблему можна розділити на дві групи: одні учені дотримуються думки, що спритність є сукупністю координаційних здібностей. Так вважають, наприклад, В.М. Заціорський (1966), Л.П. Матвєєв (1977). Інші автори дотримуються протилежного погляду на співвідношення понять координаційних здібностей і спритності (Р. Пельмані, Г. Кіршнер, К. Вопгефард, 1979; Е.П. Ільїн, 1982, і ін.). З цього приводу Ільїн зазначає, що аналіз змісту спритності приводить до висновку, що спритність - приватна характеристика координування, а не координованість входить у спритність, як вважають деякі науковці.

Як відомо із загальної теорії управління, координація є однією з найважливіших функцій управління, у тому числі й управління рухами людини. Таким чином, ми дотримуватимемося тієї думки, що поняття „координаційні здібності" є більш широким поняттям, ніж спритність, і включає його в себе.

Особливе положення координаційних здібностей у процесі фізичного вдосконалення людини обумовлено тим, що вони займають ніби проміжне положення між основними сторонами фізичного виховання: з одного боку, координаційні здібності можуть бути віднесені до процесу виховання фізичних якостей людини, перш за все через такі свої різновиди, як рухова здібність, здібність до м'язового розслаблення і т.д. З іншого боку, координаційні здібності тісно вплетені в процес управління руховими діями, наприклад, через такі свої різновиди, як орієнта- ційні і ритмічні здібності.

Отже, координаційні здібності характеризують можливості людини до організації й управління рухом. Їх вияв пов'язаний з подоланням координаційних труднощів, які виникають при вирішенні різноманітних рухових завдань. Складність управління руховим апаратом залежить, перш за все, від того, що людське тіло є багато- ланковою системою з величезною кількістю ступенів свободи. Враховуючи великі переміщення, між тулубом, головою і кінцівками в нашому тілі знаходиться не менше 107 ступенів свободи. Наприклад, тільки руки і ноги мають по 30 ступенів свободи.

Одночасне або послідовне управління багатьма ланками тіла - завдання дуже складне. Якщо рівень координаційних можливостей не достатній, то людина частково прагне полегшити виконання руху (звичайно, не усвідомлюючи це) шляхом фіксації великої кількості суглобів.

Якнайповніше пояснення основних труднощів при виконанні координованого руху вперше було дане Н.А. Бернштейном (1947). За його влучним виразом координація рухів і є не що інше, як подолання надмірних ступенів свободи органа, що рухається, тобто перетворення його в керовану систему.

Крім вказаних труднощів, які доводиться випробовувати організму при виконанні нових дослідних рухових актів, можна назвати й інші. Зокрема, невміння людини якнайповніше використовувати реактивні сили, тобто відображені сили, що виникають при взаємодії ланок тіла в процесі рухів із прискореннями, негативний