Боже, зри мое смиренье, Зри мої плачевні дни...

По закінченні плачевного канта з середини цього натовпу виривався різкий тремтячий дитячий голосок: Борщику! Одежа подерта, самі бліді й худі" [2].

Студенти композитори співом кантів власного складання заробляли хоч якісь гроші. В обідні перерви або в вечірні години бідні студенти за шматок хліба під вікнами заможних громадян миркували, тобто співали один із відомих тоді кантів "Мир вам...", заробляли фактично жебракуванням у часи вакацій - по всій Україні.

Кант (від лат. сапШє - спів, пісня) виник на межі XVI-XVII ст. Кант - це триголосна ансамблева або хорова пісня без інструментального супроводу. Український кант формувався у руслі традицій народної творчості, що позначилося на його тематиці, образах, мелодиці, ритміці й структурі [15]. Авторами текстів і мелодій великої кількості світських побутових кантів були студенти Академії. Канти були переважно філософсько-повчального й релігійного змісту. Чимало їх присвячено темі соціальної нерівності й несправедливості. Значне місце належить кантам ліричного, жартівливо-сатиричного та гумористичного характеру:

"Був Грицько мудрий родом з Коломиї, Вчився він довго на філозофії. П'ятнадцять літ писмо мимрив, Та все по латині лимрив, А на шістнадцятім всю Оперечотом псалтику вмів..." [16]. В Академії набув розвитку кант панегіричний (той, що славить, прославляє), призначений для свят, урочистих зустрічей, випусків. Період розвитку й побутування кантів в Україні охоплює два століття, але з часом кант витісняється одноголосною (сольною) піснею з інструментальним супроводом. Ці пісні, як і канти, створювалися здебільшого студентами Київської академії. Автором багатьох кантів і пісень цього періоду був видатний український філософ, поет, музикант і композитор, вихованець Київської академії Григорій Савич Сковорода (1722-1794).

Надійним джерелом біографічних відомостей про Г.С. Сковороду є нарис "Жизнь Григория Сковороды", написаний його учнем і другом Михайлом Ковалинським у 1794 р. За свідченням М. Ковалинського, "...Григорій на сьомому році від народження відзначався схильністю до побожності, талантом до музики, охотою до наук і твердістю духа. У церкві він добровільно ходив на клирос і співав чудово, приємно..." [3]. "Улюбленим, але не головним його заняттям була музика, якою він займався для забави й проведення вільного часу. Він створив духовні концерти, поклав на музику деякі псалми, а також вірші, співані під час літургії, музика яких наповнена гармонією простою, але важливою, проникаючою, захоплюючою, зворушливою. Він мав особливу схильність і смак до ахроматичного роду музики. Крім церковної, він склав багато пісень у віршах і сам грав на скрипці, флейтравері, бандурі й гуслях приємно й зі смаком" [4].

Після здобуття початкової освіти в рідному селі Чорнухи на Полтавщині Г. Сковорода у 1734 р. став студентом (спудеєм) Києво- Могилянської академії, де навчався з перервами близько десяти років. У 1741 р., згідно з царським указом, Г. Сковороду разом з іншими музично обдарованими студентами взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком. У придворному хорі Г. Сковорода здобув ґрунтовну музичну освіту і звання "придворного уставщика", тобто регента. У 1744 р. він залишив придворний хор і продовжив навчання в Академії, яку закінчив у 1750 р.

За життя Г. Сковороди його пісні не друкувалися, не залишилось і власноручних нотних записів його музичних творів. Його пісні злилися з народною усною традицією, що зберегла їх до наших днів. Їх співали бандуристи і лірники. В народі ці пісні звали "сковородинськими", мабуть, тому, що свого часу вони були перейняті від Г. Сковороди народними музикантами [17]. Деякі з пісень Г. Сковороди знаходяться у старовинних рукописних та деяких друкованих нотних збірниках кінця XVIII - початку XIX ст. Це пісня "Всякому городу нрав і права", використана згодом І. Котляревським у "Наталці Полтавці", "Пісня про правду і кривду" з репертуару українських лірників, пісні "Ой ти, пташко жовтобока", "Стоїть явір над водою", "Ах поля, поля зелени", "Ах ты, свете лестный", "Ох, счастье, счастье", "Ах, ушли мої літа", "Пастыри милы, где вы днесь были?" на слова заключного розділу його притчі "Убогій жайворонок" та багато інших . Музична спадщина Г. Сковороди - його канти, пісні та хорові твори - ще й досі повністю не зібрана й не вивчена.

В історії музичної культури XVIII ст. особливе місце належить ще двом вихованцям "Київської академії наук вільних" (офіційна назва Київської академії) - Максиму Березовському та Артемові Веделю, з творчістю яких пов' язані найбільші досягнення вітчизняної музики другої половини XVIII ст., яке стало періодом розвитку циклічного церковного хорового концерту. Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був Максим Созонтович Березовський (1745-1777), композитор яскравої творчої індивідуальності.

М. Березовський узагальнив досягнення вітчизняної хорової музики у циклічних (багаточастинних) хорових духовних композиціях. Його твори вирізняються вишуканістю й художньою досконалістю ("Літургія", "Причасні вірші"). Їх внутрішня побудова пов' язана з традицією київських церковних співів. Перші композиції для хору написані ним під час навчання в Київській академії, де він також навчився віртуозно грати на скрипці і чудово співати. За добре поставлений голос і виняткові музичні здібності в 13 років він був узятий до Петербурга і зарахований до штату музикантів цесаревича Петра Федоровича. Потім імператрицею Катериною ІІ був переведений в