УДК 37.017

Кузнецова О.А., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Кузнецова Олена Анатоліївна - кандидат педагогічних наук, доцент, декан педагогічного факультету Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського.

Самооцінка в системі підготовки майбутніх учителів до самовизначення

У статті розглядається ставлення особистості до себе самого, саморозуміння та самоповаги як умови готовності майбутніх учителів до самооцінки, до здатності приймати самостійне рішення, до самовизначення.

The article deals with the person's attitude to himself. It regards self-understanding and self-respect as a condition of future teachers' preparedness to self-value, to ability for making independent decision, to self-determination. Метою даної статті є визначення місця та ролі самооцінки в системі підготовки майбутніх учителів до самовизначення, а також розгляд ставлення до самого себе, саморозуміння та самоповаги як умов готовності до самооцінки.

Одним із критеріїв готовності майбутніх учителів до самовизначення є потреба у рефлексії, що може бути представлена такими показниками: розуміння та усвідомлення себе самого, усталена рефлексивна позиція, що виражається у постійній потребі майбутніх учителів у самооцінці, самоаналізі своїх дій, вчинків, адекватна оцінка своїх можливостей, якостей, характеристик як особистості, самоідентифікація - зіставлення рефлексивного "Я" зі стереотипом учителя-професіонала, саморегуляція, самовиховання, задоволення діяльністю.

Словник із етики [7] розглядає самооцінку як моральну оцінку власних вчинків, моральних якостей, переконань, мотивів, як один із виявів моральної самосвідомості та совісті особистості. Здатність до самооцінки формується у людини в процесі її морального виховання, у міру свідомого засвоєння нею тих моральних принципів, котрі виробляються суспільством, і виявлення власного ставлення до власних вчинків на підставі оцінок, які даються цим вчинком оточуючими. Тому в акті самооцінки людина оцінює моральне значення своєї діяльності не просто від власного імені, а з позиції громади (курсу, групи, колективу), до якої вона належить і суб'єктивно себе відносить. Завдяки здатності до самооцінки людина отримує можливість значною мірою самостійно спрямовувати та контролювати свої дії і навіть виховувати себе.

Якщо розглядати самооцінку як результат

діяльності самосвідомості, то її можна розглядати як оцінне ставлення особистості до себе самої. З процесуального боку сутність самооцінки полягає у співвідношенні себе, якостей, ознак із визначеним (певним) зразком. Основною функцією самооцінка особистості слід вважати регулювання діяльності та поведінки. Самооцінка розглядається як внутрішній регулятор в організації та управлінні свідомою поведінкою особистості. Таке регулювання стає можливим у зв'язку із тим, що самооцінка включається до структури мотивації діяльності особистості і тим самим забезпечує співвідношення суб'єктивних можливостей особистості з цілями й умовами діяльності.

М. Якобі вказує, що "самооцінка - це цінність, яку визначають за своєю особистістю. Таке оцінювання глибоко вкорінено у несвідомому та змінюється лише у певних межах. При гарній самооцінці у мене гарне, задоволене, любляче відчуття щодо образу себе - фантазії про себе самого" [8, с. 66]. Значить, від негативного оцінювання відбувається самоприниження та почуття неповноцінності. Такі судження про себе самого тісно пов'язані з оцінками та судженнями значущих інших, здійсненими щодо нас.

Умови формування структури самосвідомості особистості передбачають включення до цієї структури деяких соціальних норм і цінностей. Саме це включення обумовлює уявлення про себе, свої якості, здібності, уміння у формі оцінок себе, що поступово накопичуються, визначають ставлення до себе як до особистості. Ці самооцінки, як і узагальнене ставлення до себе, становлять собою міру успішності включення особистості у різні види діяльності та взаємодії.

Ці ж самооцінки і ставлення до себе є мірою успішності діяльності у самокеруванні дорослої особистості з метою її найповнішої реалізації.

Говорячи про самооцінку особистості як про ставлення до себе, ми повинні мати на увазі, що загальна самооцінка особистості по суті являє собою структуру самооцінок. С.Л. Рубінштейн, висвітлюючи сутність самосвідомості, пише: "Щоб зрозуміти шлях свого розвитку, людина повинна відповісти на таку низку питань "Чим я був? Що я зрозумів? Чим я став?" [6, с. 680].

Саме досягнення у різних видах діяльності створюють один із основних впливів, який формує самооцінку. Ланкою, яка пов'язує успішність у діяльності особистості та рівень її самооцінки, виступають соціальні норми та цінності, що привласнені особистістю та що виступають її ідеалами. Поступово людина одержує професію, і тоді досягнення в основній професійній діяльності здійснюють найбільший вплив на загальну самооцінку особистості.

Оцінка себе як успішного у певному виді діяльності супроводжується самооцінкою особистісних якостей, тобто, оцінюючи себе як здатну до певного виду діяльності, людина оцінює й ті свої якості, завдяки котрим вона досягла успіху. Якщо ця діяльність пов'язана з інтелектуальною працею, то, безсумнівно, підлягають оцінці якості, що забезпечують їх інтелектуальну ефективність - кмітливість, увага, пам'ять та інші професійні якості.

У цій же діяльності можуть виявлятися й особливості темпераменту, зокрема, лабільність нервової системи на другому сигнальному рівні, втомлюваність, яка обумовлює тривалість стану працездатності і таким чином забезпечує результативність діяльності.

Об'єктивна самооцінка залежить від ставлення до самого себе, саморозуміння, самоповаги особистості.

Оскільки самосвідомість - це бік свідомості людини, то ставлення до себе - один із боків особистості як сукупності ставлень, тісно пов' язана з іншими видами ставлення особистості. Самосвідомість, як і ставлення до себе, формується у структурі соціальних взаємодій, через включення особистості у соціальні структури суспільства. У взаємодії з людьми, водночас із розвитком здатності до громадських видів діяльності, до самого