Ставлення до себе складається у межах усвідомлення себе як діяча, як суб'єкта спілкування в структурі зовнішніх соціальних оцінок особистості. Чим старшою стає людина, тим більшого розвитку досягає самоусвідомлення. На етапі зрілості особистості ставлення до самого себе стає більш усталеним і автономним, вступає у нові зв'язки з іншими видами ставлення особистості. Зумовлюється це розвитком основної функції самосвідомості - функції індивідуальної регуляції поведінки. Ставлення до себе самого починає набувати центральної позиції в регулюванні поведінки людини.

Як пише Б.Г. Ананьєв, ставлення до самого себе, являючи собою пізніше утворення особистості, завершує структуру характеру, забезпечує цілісність, виконує функції саморегулювання та самоконтролю розвитку. Рефлексивні якості особистості, на думку Б.Г. Ананьєва, найтісніше пов'язані з цілями життя і діяльності [2].

Ставлення до себе у системі особистісних ставлень має особливу цінність. Певне ставлення до себе - це те, без чого людина не може виявитися як самостійна особистість. Ставлення до реальності, що нас оточує, можуть нести різні відтінки, тобто людина може певним чином ставитися до суспільних норм і цінностей, до трудової діяльності, до інших людей, але для того, щоб втілити в активній формі ці ставлення і, таким чином, виявити себе як особистість, людина, перш за все, повинна мати глибоке позитивне ставлення до себе як до унікальності, цінності.

З поняттям "ставлення до себе самого" тісно пов'язано поняття "саморозуміння". У процесі ставлення та розвитку особистості великого значення набуває здатність розуміти себе. Особистість, здатна розуміти себе, - це соціально розвинена особистість, яка в ситуації вибору може самостійно приймати рішення та нести за це рішення особисту відповідальність, зберігаючи при цьому позитивне ставлення до себе.

У юнацькому віці молоді люди стоять перед вирішенням проблеми особистісного та професійного самовизначення, вирішують проблему сенсу життя, у зв' язку з чим зазначається зростання та розвиток саморозуміння. У цьому віці саморозуміння набуває своїх особливостей, свого змісту. Дослідники проблеми саморозуміння [1; 3; 4; 5] констатують, що чим глибше розуміє себе людина, тим успішніше вона діє, тим успішніше відзначається її соціальне самовизначення.

Б.В. Кайгородов [5] визначає саморозуміння як процес усвідомлення людиною свого існування, результатом якого є когнітивне, емоційне узгодження продуктів самосвідомості та реальності. Він виділяє такі показники розуміння людиною себе: 1) здатність до об'єктивності; 2) сприйнятливість; 3) здатність до самоспостереження; 4) відкритість новому досвіду; 5) емпатія; 6) узгодженість зовнішніх та внутрішніх джерел інформації про себе та інших; 7) соціальна зрілість; 8) відповідальність; 9) розуміння іншої людини.

Здатність до об' єктивності зводиться до того, що молода людина сприймає себе такою, якою вона є насправді. Це виявляється, коли людина знайшла можливість збалансувати свої позитивні та негативні риси особистості, прийняла їх і тим самим виявила готовність до змін.

Саморозуміння в позиції К. Оллред представлено як спосіб думати про себе. Звідси витікає, що для того, щоб сформувати саморозуміння, слід навчити людину зберігати свою індивідуальність у соціумі, у складних ситуаціях морального вибору, як контролювати цей вибір, спираючись на позитивне відчуття себе. Велике значення К. Оллред приділяє формуванню навичок та вмінь бути чесним перед собою - уміння центруватися так, щоб у ситуації вибору бути у згоді із самим собою, своїм справжнім "Я".

Основоположними моментами саморозуміння, за Оллред, є: 1) бути самототожним, тобто сприймати тотожність собі самому; 2) самостверд-ження; 3) цілісний розвиток особистості.

Ставлення до себе самого та саморозуміння тісно самоповагою. Самоповага є

необхідною умовою для встановлення адекватного шанобливого ставлення до інших. Можна із упевненістю стверджувати, що той, хто не поважає нікого, не поважає себе самого. При цьому людям із винятковою самоповагою, тобто таким, чий життєвий досвід дозволяє їм для особистого задоволення розкривати та демонструвати притаманну їм здатність співіснувати з іншими людьми, нічого не варто віддати належне чужим досягненням.

Відома формула самоповаги У. Джемса [4] Успіх Зазіхання

приваблює своєю простотою, однак не розкриває повноти відношень понять, що входять у неї. Так, успіх чи досягнення у тому чи іншому виді діяльності, дійсно, підвищує рівень самоповаги за умови, що діяльність значуща для суб'єкта.

Адекватна і при цьому достатньо високого рівня самоповага характеризує особистість оптимального функціонування. Адекватно низька самоповага - це варіант найгірший з точки зору функціонування й існування особистості. Особистість прагне вийти із цього стану. Отже, самоповага - це форма ставлення особистості до себе, що являє собою єдність самооцінок особистості.

Самоповага цілком може бути основою для зростання самооцінки. Ставлення особистості до себе з віком стабілізується, набуває автономності. Але така стабілізація - процес достатньо тривалий. Зв'язок самооцінки та самоповаги найбільш значущий в юнацький період, коли людина розширює уявлення про себе й отримує можливість оцінювати себе з різних боків. Однак цей процес може тривати й у зрілому віці. Природно, самоповага особистості повинна бути високою - це одна з потреб людини.

Позитивне ставлення до себе являє собою фундамент для розвитку активності особистості.

Людина з низькою самоповагою бере меншу участь у громадському житті, при виборі професії вона уникає спеціальностей, які включають до свого складу момент змагання, невпевнена у майбутньому успіхові своєї діяльності.

Висока самоповага відтворюється в окремих самооцінках особистості, тобто виражається в оцінці себе як здатного до успішного функціонування у різних змінюваних