Самоповага - дещо глобальне, притаманне особистості як цілісності. І якщо говорять про підвищену самооцінку, то мається на увазі, що особистість характеризується неадекватно підвищеним уявленням про себе, що підлягає коректуванню. Самоповага ж завдяки своїй цілісності не може коректуватися частково. Самоповага цілком може являти собою основу для зростання самооцінки. Важливим чинником, який формує самооцінку, є чинник успішності у галузі взаємодії та взаємин із людьми. У тому, що галузь стосунків із людьми є цінністю для людини, виявляється соціальна сутність людини. Глибина та багатство особистості передбачає глибину та багатство її зв'язків зі світом інших людей, розривання цих зв'язків, самоізоляція опустошує особистість.

Якщо особистістю оцінюються результати взаємин із людьми, то оцінюванню підлягає здатність до взаємодії, і під цим кутом зору оцінюються здібності інтелекту, волі, темпераменту.

Звертаючись до проблем стратегії життя, К .А. Альбуханова-Славська підкреслює важливість для кожної людини навчитися жити відповідно до своїх можливостей, здібностей, характеру, для чого необхідне знання самого себе, розуміння. "Мистецтво життя полягає не тільки в тому, щоб враховувати свої життєві плани, цілі, бажання зі своїми особливостями, щоб розкрити у плині життя у собі нові якості, розвинути нові здібності" [1, с. 68]. Самовираження психологи пов'язують із виявленням індивідуальності. Зазначається, що адекватна самооцінка необхідна як для визначення свого місця у житті, вибору життєвої позиції, так і для реалізації цієї позиції. Ставлення до себе, крім самооцінки, повинно включати у себе постійну потребу у самопізнанні.

К.А. Альбуханова-Славська підкреслює важливість здатності до внутрішнього діалогу у формуванні образу "Я". "Нерозвинений образ самого себе, нездатність до рефлексії, до адекватних оцінок своєї особистості в цілому приводить людину до стану "внутрішнього глухого кута", коли вона знає саму себе гірше, ніж тих людей, з якими безпосередньо спілкується. Відсутність саморозуміння, самооцінки приводить до того, що людина підкоряється силі своїх перших поривів, неперевірених думок або, навпаки, фіксованих (раз і назавжди) настанов" [1, с. 97].

У дослідженнях К. А. Альбуханової- Славської виділено різні типи особистості за характером зв'язку само- та взаємооцінювання. Автор на підставі експериментального дослідження стверджує, що одночасно здійснювана зустрічна оцінка людьми один одного дозволяє кожному більш адекватно формувати очікування оцінок від інших й оцінювати себе. Здатність бачити себе "зсередини" та "зовні", гармонійне узгодження цих поглядів служить підвалиною адекватної самосвідомості [1, с. 223-224].

Результат проведених нею досліджень оцінно-самооцінних ставлень особистості представлено у вигляді восьми типів:

Егоцентричний тип. Самооцінка, поза зв'язком себе з іншими та своєю оцінкою інших, - постійна, висока.

Колегіальний тип. Самооцінка, що дається шляхом порівняння себе з іншими, спирання на оцінки інших і себе іншими, - постійна, позитивна.

Директивний тип з позитивною, егоїстичною - з негативною "репутацією". Самооцінка через свою репутацію, тобто через оцінку себе іншими, переважання негативних оцінок на адресу інших.

Функціональний тип. Самооцінка через порівняння з іншими, але шляхом орієнтації на норми, а не на їх відношення. Самооцінка середня, непостійна, потреба оцінювати інших та одержувати їх оцінки виражена слабо.

Ініціативний тип. Самооцінка виявилася як упевненість у гарному ставленні до інших і разом з тим як потреба їх критично оцінювати.

Рефлексивний тип. Рефлективність і самокритичність поза зв'язком зі своєю оцінкою інших та оцінкою себе іншими. Самооцінка непостійна.

Рефлексивний (другий) тип. Самооцінка невизначена, невиражена, без зв'язку з іншими, є потреба в оцінці іншими

ЛІТЕРАТУРА

Альбуханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М., 1991.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. - М., 1980. - Т. 2.

Борышевский М.И. Взаимосвязь оценки другого человека и самооценка. - Краснодар, 1975.

Джеймс У. Психология. - СПб.; М., 1988.

Кайгородов Б.В. Самопонимание. Миф и реальность. - М., 2000.

Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М., 1986.

Словарь по этике. - М., 1975.

Якоби М. Стыд и истоки самоуважения. - М., 2001.