УДК 378

Старєва А.М., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Методичні основи особистісно орієнтованої технологізації процесу навчання в університеті

Стаття присвячена аналізу методичних основ особистісно орієнтованих технологій навчання в університеті. Розглядаються проблеми, пов 'язані з підготовкою та перепідготовкою викладачів вищої школи.

The article is devoted to analyzer of methods basis of the person-centered technologies education in the university. Problems to training and additional training the teachers of the higher school deal. Педагогічними проблемами технологізації навчання як історично неперервного процесу в освіті (принаймні, з другої половини ХІХ століття) сьогодні в Україні займаються І.А. Зязюн, В.І. Євдокімов, О.Е. Коваленко,

С. Насімчук, О.С. Падалка, І.Ф. Прокопенко, Г.С. Сазоненко, П.І. Сікорський, а її особистісною орієнтацією - О.М. Пєхота,

В. Рибалка, С.О. Сисоєва.

Предметом нашого дослідження є виявлення методичних основ особистісно орієнтованої технологізації процесу навчання в університеті та підготовка до них викладачів. Для цього необхідно, в першу чергу, співвіднести поняття "технологія" й "методика" та визначити їх взаємозумовленість. Наступним завданням є виявлення особистісно орієнтованих технологій навчання на підставі обґрунтування основних їх принципів. І в подальшому - дослідження їх дидактичної системи організації.

Технологія навчання як шлях освоєння конкретного матеріалу в межах предмету, курсу, теми, на нашу думку, зорієнтована на реалізацію конкретно поставленої мети. Ґрунтуються технології на інтеграції певних методів, засобів, прийомів діяльності, але в основі своїй мають певний особливий дидактичний інструментарій, що є ключовим в реалізації поставлених перед ними завдань.

У сучасній українській дидактиці термін "методика" означає галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмету, а також - учення про методи навчання. Різні автори вкладали різний зміст у це поняття, розглядаючи його як сукупність методів, або ж науку про методи навчання. У назвах книг присутня полеміка згідно з предметом методики. В одних випадках зустрічається викладання (Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. - М., 1968), в інших - навчання (Карцев В.Г. Очерки методики обучения истории СССР в 8-10 классах. - М., 1955). За різним тлумаченням термінів лежать два підходи до предмету і завдань методики. Термін "викладання" включає лише діяльність педагога з метою повідомлення, передачі якоїсь інформації. Термін "навчання" у своїй основі має два тісно пов'язаних процеси: викладання й учіння. Ми дотримуємося другої дефініції, тому що вважаємо, що однією з найважливіших складових навчального процесу є пізнавальна діяльність і самостійна робота учнів, тобто їхнє учіння. С.У. Гончаренко вважає, що слід уникати терміну "методика викладання" (він застарів, не відображає суті й характеру сучасного навчального процесу), а користуватися термінами "технологія", який має пряме відношення до педагогіки, "методика навчання" та "конкретна дидактика" [1, с. 12].

Надалі ми будемо розглядати особистісно орієнтовану методику навчання технологізації освіти в університеті як основу організації єдиного процесу навчання і учіння, спрямованого на розвиток особистості всіх його учасників, на певній технологічній основі.

Межі статті дозволяють зупинитися лише на характеристиці форм, методів, прийомів, засобів викладання і навчання деяких особистісно орієнтованих технологій навчання.

Концептуальні засади особистісно орієнтованих технологій навчання були виявлені і змістовно описані І.С. Якиманською. До їх проектування ставляться такі вимоги:

навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути направленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, але також на постійне перетворення набутого суб'єктного досвіду кожного учня;

у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктного досвіду учнів з науковим змістом отриманих знань;

активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;

конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид та форму при виконанні завдань, рішенні задач;

виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;

необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але головним чином процесу учіння;

освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учіння як суб'єктної діяльності [2].

Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистісним розвитком учня в ході навчально-пізнавальної діяльності [3].

Звідси, принципами особистісно орієнтованої технології є узгодження двох різнонаправлених джерел знань: навчання і учіння, природовідповідність, опора на суб'єктний досвід, свобода розвитку особистості. Тільки при реалізації принципу суб'єктності освіти, вважає О.М. Пє-хота, можна говорити про особистісно орієнтовані технології [4, с. 63].

Це дає нам змогу припустити, що ряд сучасних технологій навчання носять особистісно орієнтований характер, бо в своїй основі спираються саме на ці принципи і можуть застосовуватися в університеті як шлях до розвитку особистості кожного учасника навчального процесу та важливий компонент підготовки студента до майбутньої професійної діяльності [5; 6; 7].

Серед них можна вирізнити такі (нахил робиться на технології навчання історії через специфіку роботи автора, який працює на історичному факультеті МДУ ім.

О. Сухомлинського):

проблемна (Н. Дайрі), навчання без підручника (Ю. Троїцький, К. Умбрашко), інтерактивна, ігрова, дискусійна, комп'ютерна, інтегрована - "Екологія і діалектика" (Л. Тарасов), проектна (Р. Курбатов), групової творчої справи (І. Іванов), "діалогу культур" (В. Біблер,

Курганов), авторської школи самовизначення (О.Н. Тубельський), адаптивна (А. Границька), вальдорфська (Р.