Принцип комунікативності або ситуативності є провідним методичним принципом, який указує на необхідність організації навчання у природних для спілкування умовах. Реалізація даного принципу передбачає створення та використання ситуацій реального спілкування, побудову процесу навчання іноземної мови як моделі реальної комунікації [3, с. 33]. Під ситуацією ми, за Ю.І. Пассовим, В.П. Кузовльовим та іншими, розуміємо інтегративну динамічну систему соціально-статусних, рольових, діяльнісних та моральних взаємовідносин суб'єктів спілкування. Вона є універсальною формою функціонування процесу навчання та є способом організації мовленнєвих засобів, способом їхньої презентації, способом мотивації мовленнєвої діяльності, головною умовою формування навичок та розвитку мовленнєвих вмінь [4, с. 74]. Звідси витікає, що методика формування комунікативної компетенції майбутніх учителів іноземної мови повинна будуватися навколо ситуацій реального спілкування [5, с. 110].

В нашому дослідженні ми ґрунтуємося на визначених Ю. І. Пассовим типах комунікативних ситуацій за ознакою "тип взаємовідносин", оскільки дана точка зору, на нашу думку, дає можливість моделювати різноманітні комунікативні ситуації, адекватні реальному спілкуванню, визначати систему ефективних навчальних дій [6, с. 87].

Так, до першого типу належать ситуації статусно-рольових відносин, які мають стереотипний характер та впливають на особистісні якості студентів. Даний тип ситуацій співвідноситься зі знаннями, звичками, навичками та вміннями щось робити. Другий тип - ситуації соціальних взаємовідносин. В таких ситуаціях студенти постають як представники класів, професійних груп, етнічних та територіальних спільнот, суспільних організацій, вікових груп. При створенні ситуацій даного типу доцільно звертати увагу на спрямованість, погляди, інтереси, ідеали студентів. Третій тип - ситуації відносин сумісної діяльності. Вони виникають у навчально-пізнавальній, трудовій, спортивній, художній формах діяльності. Четвертий тип - ситуації моральних взаємовідносин, які пронизують усі сфери життєдіяльності людини і завжди є предметом дискусій [6, с. 85-86]. Залучення вказаних ситуацій, як вказує Ю.І. Пассов, сприятиме актуалізації всієї системи взаємовідносин учасників спілкування, забезпечуючи таким чином природну вмотивованість спілкування [6, с. 87].

Наступний принцип - принцип мовленнєво- розумової активності та самостійності студентів - полягає в тому, що всі завдання на всіх ступенях навчання являють собою мовленнєво- розумові задачі різного рівня проблемності і складності, які спонукають майбутніх учителів до розумової активності та передбачають розвиток механізмів мислення. Значущість цього принципу зумовлена необхідністю розвитку самостійного мислення при вирішенні проблемних ситуацій, коли існує потреба висловлювати власні думки та почуття, відстоювати власну точку зору [4, с. 76-77]. Необхідними умовами реалізації даного принципу при організації комунікативно орієнтованої професійної підготовки студентів є наступні: 1) постійне залучення студентів у процес спілкування на ІМ, тобто у процес практичного оволодіння ІМ на основі мовленнєво-розумової діяльності; 2) використання цінного матеріалу з точки зору його комунікативності, професійної спрямованості та соціокультурної значущості; 3) застосування проблемних культурознавчих ситуацій з метою моделювання реального та фахового спілкування [3, с. 45-51]. Отже, реалізація даного принципу на заняттях з іноземної мови вимагає добір та формулювання проблемних культурознавчих та комунікативних ситуацій на основі їх ціннісного предметного змісту з метою розвитку мовленнєво-розумової активності та самостійності студентів.

Згідно з наступним принципом - принципом функціональності - засвоєння нових лексичних та граматичних одиниць відбувається у тісному зв'язку з їхніми функціями в мовленні [3, с. 38]. На основі аналізу даного принципу ми визначили основні його положення, які посідають чинне місце при формуванні комунікативної компетенції. Так, функціональність у нашому дослідженні передбачає: 1) спирання на систему мовленнєвих засобів, які функціонують у процесі спілкування та співвідносяться з усіма рівнями механізму породження мовлення; 2) організацію навчального матеріалу з урахуванням функцій мовленнєвих одиниць в іноземній мові; 3) розподіл мовленнєвих одиниць за ситуаціями в залежності від їхньої функціональної спрямованості, комунікативної потреби; 4) функціональну єдність (комплексність) усіх складових комунікативної компетенції; 5) використання знань з урахуванням функціональної та формальної характеристики мовленнєвих одиниць [3, с. 8386].

Таким чином, при формуванні комунікативної компетенції розподіл та організація мовного та мовленнєвого матеріалу мають відбуватися навколо комунікативно необхідних функцій, за ситуаціями в залежності від комунікативної потреби, а також з урахуванням комплексності та функціональних і формальних складових даної компетенції, оскільки орієнтація на засвоєння форми разом із функцією є одним із основних положень в умовах комунікативного методу.

Принцип новизни забезпечує гнучкість навичок, динамічність мовленнєвих вмінь, якість продуктивності, механізм комбінування, ініціативність висловлювань, темп мовлення і тактику мовця [3, с. 40-41]. Новизна як явище стосується форми мовленнєвого висловлювання, змісту висловлювання, прийомів та задач навчання, змісту навчання [3, с. 107]. Розглянемо, яке місце посідає даний принцип у нашому дослідженні. При формуванні комунікативної компетенції значущість принципу новизни зумовлена тим, що: 1) варіативність та новизна мовленнєвих ситуацій розвивають динамічність мовленнєвого вміння, сприяють екстреному замиканню тимчасових зв'язків, оскільки кожного разу пропонуються нові задачі, де потрібно враховувати нову евристичну систему взаємовідносин; 2) новизна забезпечує розвиток у мовленнєвого вміння якості продуктивності; 3) мовний та мовленнєвий матеріал засвоюється мимовільно, в процесі виконання мовленнєво-розумових завдань; 4) інтерес до