УДК 378.126

Савенкова Л.О., Київський національний економічний університет

ЗМІСТОВНІСТЬ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ДО ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

У статті розроблено зміст професійної підготовки майбутніх викладачів до професійного спілкування.

The content of future teachers' training for professional communication is worked out in the article. Результати аналізу наукових досліджень та практичний досвід дозволили нам запропонувати новий підхід до розробки змісту підготовки до педагогічного спілкування, який дослідниками розглядався.

Так, відомо, що в працях О.О.Леонтьева [19, 20], А.В.Мудрика [25], Г.А.Китайгородської [14] виділяються групи комунікативних умінь, які потрібно об'єднати загальним поняттям "орієнтування в ситуації спілкування". Існують певні наукові підходи до розкриття змісту цього поняття.

О.О.Леонтьєв у своїй роботі "Психология общения" обґрунтовує власну позицію щодо розуміння виділених ним аспектів орієнтування (у просторових, часових умовах спілкування; у соціальній ситуації спілкування; в особі співрозмовника). Причому орієнтування в просторових умовах спілкування він розглядає більш широко i додає, що це також і орієнтування [236, с.195] в таких обставинах, які піддаються зоровому та кінетичному сприйманню (взаємне положення тих, хто спілкується, в просторі, включаючи відстань між ними; положення тіла того, хто говорить; міміка i жестикуляція; спрямованість погляду того чи іншого співрозмовника; наявність чи відсутність фізичного контакту між тими, хто спілкується).

Орієнтування в так званій соціальній ситуації спілкування О.О.Леонтьєв розглядає як розуміння i врахування актуальних соціальних взаємовідносин між тими, хто спілкується.

Свій підхід до розуміння комунікативних умінь, які об'єднуються поняттям "орієнтування", пропонує А.В.Мудрик. Орієнтування в стосунках з можливими партнерами i стосунках між цими партнерами аналізується ним з позиції співвіднесення їхніх вікових та рольових статусів.

Крім орієнтування в часі спілкування, А.В.Мудрик пропонує також розглядати вміння орієнтуватись у ситуації спілкування, що передбачає здібність встановлювати контакти з бажаними або необхідними партнерами, входити в ту ситуацію спілкування, яка склалася: знаходити теми для спілкування в кожному із названих випадків [284, с.16]. Як відомо, у системах інтенсивного навчання іноземних мов дорослих [75, 172], вміння орієнтуватись у ситуації спілкування розглядається так, як це пропонує О.О.Леонтьєв.

Слід підкреслити, що О.О.Леонтьєв і А.В.Мудрик вкладають майже однаковий зміст у поняття "орієнтування". Водночас зауважимо, що орієнтування в особі співрозмовника, яке вивчалось обома дослідниками, - складова частина соціальної перцепції й потребує чіткого визначення своєї сутності. З цією метою, в першу чергу, проаналізуємо наукові роботи з проблеми формування сощально-перцептивного потенціалу студентів педагогічних закладів вищої освіти [4, 17]. Одержані результати аналізу дають можливість зробити такі висновки:

сприймання особистісних властивостей учнів у педагогічному спілкуванні проходить у двох планах: з одного боку, це оперативно-плинна інформація, з другого - відбиття стійких інтегративних властивостей особистості;

сприймання тих властивостей, які характеризують учня як суб'єкта навчальної діяльності (процеси пам'яті, мислення, мовлення) проходить, у першу чергу, етап виділення суб'єктивних властивостей, пов'язаних із мотивацією пізнавальних процесів у навчанні (допитливість, дотепність, гнучкість і глибина розуму).

Як бачимо, ці матеріали свідчать про наявність певних етапів у сприйманні та розумінні педагогом учнів та про різну глибину цих процесів, залежно від указаних етапів. Але суттєвих характеристик процесів орієнтування в співрозмовникові вказаний аналіз не дав.

Не розкриває сутності даного виду орієнтування і А.В.Мудрик. У його наукових працях [25, с.15] орієнтування в партнерах спілкування розглядається лише як вміння визначати характер людини, її настрій, експресію поведінки.

У зв'язку зі сказаним, виникає потреба висвітлити позицію з цього питання О.О.Леонтьева, яка обгрунтована в його відомому дослідженні [19, с. 186-187].

Побудова структури спілкування, як наголошує вчений, вимагає від його ініціатора враховувати такі фактори: ставлення (настанову) співрозмовника до змісту повідомлення; ставлення (настанову) співрозмовника до нього; психологічний вплив, який повідомлення може чинити на співрозмовника.

А звідси зрозуміло, що ініціатору спілкування потрібно створити модель деяких особистісних рис співрозмовника. Тобто особистість співрозмовника потрібно уявити у тій мірі, в якій це суттєво для того, щоб спілкування було ефективним. Необхідним компонентом орієнтування виступають "регулятори", які уловлює комунікатор у поведінці реципієнта.

До основних "регуляторів" належать: погляд співрозмовника (точніше, контакт очей); міміка підтвердження або непорозуміння (кивок головою, підняття брови, посмішка і т.п.); мовленнєві сигнали. Спостерігаючи за реакцією співрозмовника, комунікатор проводить корекцію своєї поведінки у спілкуванні.

Орієнтування в особі співрозмовника забезпечують чотири групи факторів, а саме:

"глибина" орієнтування взагалі і орієнтування на той чи інший характер спілкування;

здібність комунікатора до моделювання особистісних особливостей будь-якого співрозмовника, до розуміння мотивів і мети його поведінки, до моделювання його особистості як цілісного утворення;

"настроєність" комунікатора на даного співрозмовника, вміння орієнтуватись у його особистості;

володіння комунікатором "технікою" моделювання внутрішніх особливостей особистості на основі її зовнішніх ознак.

Таким є підхід О.О.Леонтьева до розуміння процесів орієнтування в особі співрозмовника. Цей підхід ліг в основу нашого пояснення досліджуваного феномена. Тому вважаємо, що даний вид орієнтування потрібно розглядати як сприймання і на його основі - розуміння зовнішнього "малюнка" поведінки співрозмовника, без проникнення в приховані мотиви і мету його спілкування.

Звернімо тепер увагу на те, що час і простір спілкування виступають складовими частинами проксемічної підструктури невербальних засобів спілкування і одночасно як компоненти орієнтування в ситуації спілкування.

Вважаємо також за потрібне зазначити, що встановлення професійного контакту з партнерами спілкування потрібно розглядати як окреме комунікативне вміння, і не вносити його в поняття "орієнтування в ситуації спілкування".

Таким чином, результати здійсненого етапу дослідження свідчать, що орієнтування в ситуації спілкування