До паралінгвістичних засобів спілкування, що виділяються дослідниками невербальної комунікації (Г.В.Колшанський, З.В.Савкова, Н.Д.Творогова, Р.М.Фатихова), Г.В.Колшанський [16] відносить силу голосу, дикцію. Деякі уточнення щодо складників цих засобів подають Н.Д.Творогова та Р.М.Фатихова. Вони розгляд- дають якість голосу, його діапазон, тональність як складові паралінгвістичної підструктури невербальних засобів спілкування.

До екстралінгвістичної підструктури, виходячи з матеріалів досліджень (Н.Д.Творогової, Р.М.Фатихової), слід включати введення в мовлення пауз, покашлювання, сміху, темп мовлення. Водночас потрібно зауважити, що темп мовлення, паузи спеціалісти з проблеми мовленнєвої діяльності та мовлення вчителя як засобу педагогічної праці включають поряд з тоном, мелодикою мовлення, логічним наголосом до складових частин інтонації. У дослідженнях з проблеми невербальних засобів спілкування, проведених В.О.Лабунською, паузи, тембр голосу, його діапазон розглядаються як елементи інтонації. Слід також наголосити, що паузи вона вважає складовою частиною кінетичної підструктури невербальної поведінки. Одночасно, як відомо, у працях Г.В.Колшанського, З.В.Савкової, Н.Д.Творогової, Р.М.Фатихової, паузи - елементи паралінгвістичної підструктури.

Проксемічна підструктура невербальних засобів спілкування, що вивчається в наукових дослідженнях Г.О.Ковальова, В.О.Лабунської, О.О.Леонтьева, М.Хейдеметса, включає простір і час організації комунікативного процесу. Просторові умови спілкування, як наголошують О.О.Леонтьев, В.О.Лабунська, Ю.М.Ємельянов [10, с. 13], треба розглядати відносно місця розміщення і взаємного положення в просторі партнерів спілкування, включаючи відстань між ними; положення тіл (орієнтація партнерів) тих, хто спілкується (наприклад більшої або меншої розгорнутості фігури того, хто говорить, до аудиторії тощо).

Часові характеристики спілкування, як стверджують Г.О.Ковальов, О.ОЛеонтьєв, В.О.Лабунська, А.В.Мудрик, Н.Д.Творогова, повинні мати такі показники: наявний обсяг часу, міра його достатності для спілкування; час проведення спілкування, його прийнятність для того чи іншого виду спілкування.

Осмислення результатів аналізу досліджень з проблеми невербальних засобів спілкування дає підставу дійти висновків, які викладемо певним чином.

До структури цих засобів спілкування входять кінетична, паралінгвістична,

екстралінгвістична, проксемічна підструктури. До кінетичної підструктури, як її називають у своїх дослідженнях Г.М.Андреева, Г.О.Ковальов, В.О.Лабунська, слід відносити міміку, жести, пантоміміку. Поставу, ходу, що виділяються Г.О.Ковальовим, Х.Х.Міккіним,

В.О.Лабунською, потрібно розглядати як складові елементи пантоміміки. Погляд і рух очей ("контакт очей") також є складовими елементами кінетичної підструктури

невербальних засобів спілкування.

Керуючись матеріалами наукових пошуків В.О., інтонацію треба вважати елементом цієї ж підструктури.

Слід підкреслити, що кожна підструктура невербальної поведінки виконує інформаційну, регулятивну, афективну функції в спілкуванні. У цьому плані та чи інша підструктура пріоритету не має.

Перейдемо тепер до розгляду сутнісних характеристик соціальної перцепції. Як відомо, соціальна перцепція (пізнання людьми одне одного) - гностичний компонент спілкування. Г.М.Андреєва вказує на те, що в соціальній психології соціальну перцепцію розглядають як специфіку сприймання так званих соціальних об'єктів, під якими розуміють інших людей [1, с. 5].

Так, процес сприймання педагогом особистості вихованця включає вміння правильно сприймати і визначати за виразом обличчя людини, за її рухами, діями і вчинками, а також мовленнєвими реакціями психічний стан і емоційні переживання вихованців на той чи інший педагогічний вплив і перебудовувати свої дії і поведінку на основі отриманої інформації; вміння спостерігати, "бачити" і швидко оцінювати педагогічну ситуацію, труднощі в своїй діяльності та діяльності учнів.

Основними джерелами формування уявлень про особистість іншої людини є її зовнішність, поведінка і діяльність.

У дослідженнях із соціальної перцепції склалися досить стійкі і однозначні категорії для позначення зовнішнього вигляду і поведінки людини, яку пізнають, а саме:*

фізичний вигляд (обличчя, що виступає як складний багатомірний об'єкт, окремі

елементи якого відрізняються різною мірою інформативності; жести, які дозволяють зробити висновок про бажання учня, його стан, про ставлення до подій, предметів, інших людей; постава i типові пози, які значною мірою передають ставлення до іншої людини; хода, в якій знаходить вираження загальний стан учня, в першу чергу, його екстра- чи інтравертність; голос та мовлення, які відіграють значну роль у створенні враження про учня);

оформлення зовнішності (одяг, зачіска, прикраси);

засоби виразної поведінки, що, згідно з науковими твердженнями, мають функції створення образу партнера зі спілкування, функції впливу i управління міжособистісними стосунками у спілкуванні.

Важливо зазначити, що значну роль у спілкуванні відіграють відбиття i психологічна інтерпретація тих рухів, які людина виконує у зв'язку із завданнями, що витікають з її діяльності й сигналізують іншим про її емоційний стан, наміри, про володіння певними навичками, про ступінь розвитку тих чи інших звичок.

Незважаючи на те, що вивчення соціальної перцепції здійснювалося, В.І.Худяковою лише в управлінській діяльності педагога, її підхід до вирізнення об'єктивних і суб'єктивних факторів, що обумовлюють особливості дії механізмів досліджуваного феномена [390, с. 6] заслуговує на увагу. До вказаних об'єктивних факторів детермінації соціальної перцепції вона відносить: діяльнісні (зміст, форма організації та успішність спільної діяльності), інтерактивні (рівень розвитку педагогічного колективу і характер реальних міжособистісних стосунків у ньому, тип взаємодії - конкуренція чи кооперація, особистісний і діловий статус учасників взаємодії) і фонові ("забарвленість" соціально- психологічного клімату, попередній досвід спільної діяльності, загальний фон" - ситуація, яка склалася в галузі системи освіти) і в суспільстві в цілому тощо.

До суб'єктивних факторів, що детермінують соціальну перцепцію педагога слід віднести: психофізіологічні (психічний стан, рівень емоційного збудження, переважний тип сприймання, індивідуальні пороги відчуттів, чутливість), особистісні (адекватність самооцінки і рівень домагань, спрямованість особистості та ін.), операційні (рівень професійної майстерності, вміння забезпечувати ефективну взаємодію з підлеглими, враховуючи їх цінності).

Майбутні викладачі оволодівають