Іншою ознакою зрілої гендерної ідентичності є відповідність біологічної статі і гендерної ролі. В цьому плані постає актуальним аналіз умов, що сприяють ідентифікації індивіда з гендерною роллю, а також дослідження причин порушення гендерної ідентичності.

Потребує особливої уваги така ознака зрілої гендерної ідентичності, як адаптованість особистості до трансформацій, що відбуваються у гендерній культурі суспільства, зокрема, в гендерних ролях. Соціальний прогрес, демократизація стосунків між статями, стирання меж між "чоловічими" і "жіночими" професіями змінюють також нормативні уявлення про гендерні ролі. Відповідність гендерної поведінки цим змінам визначається як переорієнтація індивідів зі стереотипно-традиційних маскулінно- фемінінних на андрогінні гендерні ролі. Андрогінний гендерний тип, який сформувався в умовах трансформації суспільства, є більш адаптованим до умов соціального середовища. Отже, формування зрілої гендерної ідентичності означає формування андрогінного гендерного типу особистості. І навпаки, засвоєння жорстко маскулінного або фемінінного гендерного типу зумовлює ускладнення гендерної взаємодії. Особистість виявляється погано адаптованою до реалій життя, і ця неадаптованість стає фактором її віктимізації. Можна говорити про чинники, які призвели до такого результату, але нас скоріше цікавить, як проявляються індивідом такі віктимні життєві стратегії.

Віктимність - це свого роду здатність особистості стати жертвою негативних явищ. Людина нею ще не стала, але при певних обставинах демонструє такі моделі поведінки, які створюють з неї жертву, при тому скоріше та легше, ніж іншу людину, яка не є носієм таких якостей. "Здатність" в цьому випадку не співпадає зі схильністю, тому що значна частина ознак віктимної поведінки набувається індивідом у процесі контактів з несприятливими умовами життя.

Що мається на увазі під несприятливими умовами в контексті гендерної взаємодії? Це може бути відкрита або прихована вербальна/ невербальна агресія, або маніпулювання, або приниження гідності індивіда - все, що завдає психологічного, морального або навіть фізичного ушкодження.

Можна сказати, що "носій" віктимних життєвих стратегій "готовий" стати жертвою негативних умов до того, як вони настали. Саме тут постає проблемне питання для дослідника- практика. Як проявляється ця потенційна віктимність у щоденному реальному житті, за якими ознаками можна діагностувати схильність індивіда до реалізації саме віктимних моделей поведінки?

Можна припустити, що вони більшою чи меншою мірою демонструють ті ж моделі поведінки, що і особи, які вже стали жертвами насильства. Наприклад, немотивована тривожність, знижена самооцінка, уникання контактів з іншими, відчуття безпорадності та засмученості, ніяковості або навіть сорому. Особистості, які мають віктимні життєві стратегії, відчувають певні труднощі у встановленні контактів, особливо з особами протилежної статі, їм притаманна недовіра до світу. Відсутня гнучкість варіантів реагування на ті чи інші події: або повне підкорення ситуації і безпорадність, або спалахи агресії, більші, ніж це потрібно для самозахисту. Ще одне припущення полягає в тому, що перший варіант притаманний особам з фемінінною гендерною ідентичністю, а другий - особам з маскулінною гендерною ідентичністю.

Серед вітчизняних та зарубіжних досліджень існує достатня кількість робіт, що присвячені психологічним наслідкам насильства на подальше життя людини (Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, О.О. Кочемировська, О.М. Руднєва). Проведені дослідження, які висвітлюють питання родинного насильства та насильства щодо жінок та дітей і підлітків з боку однолітків, і що дуже важливо, з'явились практичні рекомендації щодо реабілітації осіб, що зазнали насильства - поки що тільки фізичного та сексуального, що зрозуміло, адже саме ці види насильства мають найбільш руйнівні наслідки для особи (Н.К. Асанова, Енн Б. Роджерс, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна) [4]. У матеріалах кризових центрів, факультативних програмах подаються рекомендації щодо попередження насильства стосовно різних категорій населення (жінки, діти, деякі інші незахищені категорії населення). Визначені соціальні групи ризику (тобто належність до такої групи підвищує шанси віктимізації) [5]. Більшість дослідників зазначають, що той, хто вже раз потерпав від насильства, підсвідомо схильний до повторення такої ситуації. Подані описання типів, за якими розвивається особистість, яка зазнала насильства [6].

А ось питання про те, які моделі поведінки притаманні потенційній жертві, як розпізнати таку особистість та спрямувати її на набуття нових, асертивних життєвих стратегій - ця проблема докладно ще не розглядалась, тому її і обрано актуальною для наукового дослідження. На наш погляд, найбільш репрезентативною віковою групою для з' ясування цього питання є вікова категорія на межі між підлітковим віком і юністю. Головною особливістю формування гендерної ідентичності на підлітковій віковій стадії, за думкою Е. Еріксона, є те, що на цей період припадає формування зрілої, або досягнутої, гендерної ідентичності [7]. Однією з її основних ознак є наявність в особистості гетеросоціальності. Набуття гетеросоціальності у підлітків молодшої групи відбувається більш успішно в одностатевих групах, а у старших підлітків - в різностатевих. В одностатевих групах реалізується потреба в гомогенізації, тобто тяжіння до утворення однорідних за статтю груп. Ця потреба є домінуючою в молодшому підлітковому віці.

В старшому підлітковому віці набуття гетеросоціальності більш успішно відбувається в різностатевих групах однолітків як взаємодія між протилежними статями у формі побачень. Міжстатеві стосунки всередині простору групи є особливо важливими в той період формування гендерної ідентичності, який Дж. Марша назвав періодом розмитої ідентичності, коли підліток перебуває на шляху пошуку, експериментування, накопичення інформації, досвіду [4].

В юнацькому