УДК 37.014 Мироненко Т.П.

Залучення студентів до громадянських цінностей свого народу

У сучасних складних і суперечних процесах, пошуках, спрямованих на утвердження державності в Україні, осмислення реалій наступного століття, ми повинні виховувати людину, якій притаманні певні моральні цінності, на яких ґрунтується формування громадянської зрілої особистості, і які залишаються практично незмінними протягом століть.

У педагогічній діяльності викладачам треба визначити подальші шляхи залучення студентів до громадянських цінностей національної спадщини через пізнання цінностей народу, мову якого вони вивчають, планомірно організовувати виховну роботу на заняттях, в цілому в університеті, яка б забезпечувала формування гармонійно розвину-тої особистості. Саме тому в центрі нашої уваги повинні стояти питання, які треба розв'язувати як у контексті сучасних соціальних трансформацій, так й історично, опираючись на цінності, які створювалися століттями.

Кожна людина щось цінує в своєму житті, чимось дорожить, чимось живе. Людина відрізняється і від бездушної машини, і від несвідомих тварин тим, що вона мислить, ставить перед собою цілі, прагне їх здійснити. Але мета і є уявний образ цінності. Людина також прагне зберегти й примножити вже досягнуті, здійснені цінності, без чого не було б ніякого прогресу. Людина спроможна зробити вибір, має волю. З усіх предметів і явищ навколишнього світу людина вибирає те, що їй потрібно, в чому вона має потребу й до чого прагне. Заперечувати цінності - значить позбавляти людину всіх цих якостей, сприймати її як бездумну й бездушну істоту, як пресловутий "гвинтик" у машині.

До цінностей люди відносять, як ми вже відзначили, й те, що вже є в оточуючому нас житті, й те, чого в ньому ще нема, але до чого вони прагнуть. Тому слід відрізняти цінності досягнуті, існуючі і цінності уявні, ідеальні. Оскільки цінувати що- небудь здатний лише суб'єкт, людина, то всяка цінність є єдністю об'єктивного і суб'єктивного на базі об'єктивного. Це значить, що цінністю люди вважають звичайно те, що в дійсності об'єктивно має потрібні людині якості. Але це буває не завжди.

Який-небудь предмет або речовина можуть мати об'єктивну, за своїми якостями, цінність. Однак людина може не знати цих якостей і не використовувати їх. У такому випадку цей предмет або речовина є цінністю лише в уяві, але не в дійсності. Люди лише поступово відкривають і відкривають цінні якості явищ і предметів природи. В інших випадках людина вважає цінністю те, що в дійсності об'єктивно є для неї шкідливим (алкоголь, нікотин, різні забобони). Таким чином, об'єктивна й суб'єктивна сторони цінностей можуть розходитися й протирічити одна одній.

Найголовніше завдання виховання людини полягає в тому, щоб навчити її вибирати дійсні, справжні, а не удавані цінності, тобто такі явища, вчинки, погляди й стиль життя, які несуть в собі об'єктивну фізичну чи духовну користь для людини й прогресивного суспільства.

Оскільки людина живе в суспільстві, яке є її життєвим середовищем і сферою її діяльності, й оскільки, з іншого боку, кожне явище стає цінністю для людини, лише проходячи через її свідомість, то всяка цінність є також єдністю суспільною й особистою. Але ця єдність ніяк не виключає відмінностей між суспільними й особистими цінностями. Адже, по-перше, для людини має цінність не все те, що пропонує їй суспільство, а лише те, що їй потрібно, підходить їй, подобається. Останнє, являючись суспільною цінністю, не має цінності для даної людини. Концерт класичної музики, який є великою культурною цінністю для музично освіченої людини, сприймається набридливим й нудним шумом для нерозвинутого музичного слуху. Бесіда спеціалістів не зрозуміла й тому нудна для неспеціаліста. І в наш час ряд спеціалістів-природознавців і техніків недооцінюють, наприк-лад, суспільні і в тому числі педагогічні науки, зневажливо ставляться до них.

Ототожнювання суспільних й особистих цінностей виходить з правильної в своїй основі думки, що оскільки особистість є частиною суспільства, її цінності по своїй суті - цінності суспільні. Однак це ототожнювання не враховує діалектичного співвідношення між загальним (суспільним) й окремим (особистим). Ототожнювання суспільного й особистого пов'язане з тим, що не враховується нескінченна різноманітність проявів спільного в особливому, окремому, різноманітні вимоги й інтереси людей, що випливають із конкретних умов їх індивідуального життя.

Тут ми порушили інший бік нашого питання. Людина живе, задовольняючи свої потреби, інтереси, переслідуючи свої цілі. Ці три поняття - потреби, інтереси, цілі - не однозначні, не тотожні. Пріоритетними серед них є потреби. Людина має подвійні потреби: натуральні, природничі, які пов'язані з життєдіяльністю її організму (потреба у їжі, свіжому повітрі, русі, вправах), й суспільні (в спілкуванні з собі подібними, в знаннях, культурних розвагах). Ці два види потреб переплітаються між собою, взаємодіють. Так, наприклад, любов (батьківська, родинна, дружня) несе в собі як натуральний, так і суспільний початок.

Потреба ще не є цінністю. Адже потреба виникає при недоліку чого-небудь. Почуття голоду, яке викликає потреба у їжі, почуття самотності, тобто незадовільна потреба в спілкуванні - все це суть страждання. Викликаючи страждання, потреби спонукають до задоволення. Предмет задоволення потреби є вже цінність. Поняття цінності тому завжди має позитивний знак. Інтерес виникає на основі потреб. Він направлений на той предмет або явище, які є засобом задоволення тієї чи іншої потреби. Поняття інтересу