Наш час гостро ставить питання саме про громадську культуру, а не тільки про здобуття спеціально професійних знань та навичок. Між тим, проблема громадського розвитку нерідко розглядається як щось другорядне не тільки в житті, але навіть в університеті, школі. Університет і школа дають знання, але ще не-достатньо прищеплюють культуру громадянина.

Співвідношення суспільних і особистих цінностей, взяте як проблема виховання, поєднує в собі співвідношення вихователів і вихованців. Адже вихователі - це люди, які є носіями накопичених суспільством цінностей. Вони передають ці цінності молодим людям, перетворюючи таким чином суспільні цінності в особисті. Вся історія людства була, є і буде історією передачі суспільних цінностей від старшого покоління молодшому. Без такого наслідування неможливий розвиток суспільного життя і громадсько грамотної людини. Про це надзвичайно тривіальне положення доводиться говорити, бо під час роботи серед молоді ще доводиться зустрічатися з негативною реакцією на зазначений поділ (вихователів - вихованців), з думкою, що такий поділ начебто носить в собі щось образливе для молоді, що він містить в собі зневагу до молодої людини як особистості. Звичайно, в такому поділі немає неповаги до особистості. Небажання бути об'єктом виховання зрозуміло, але наївно, безпідставно і може бути серйозною психологічною перешкодою в справі виховання. Однак слід визнати природною негативну реакцію молоді на недоліки виховної роботи. Коріння цих недоліків - у слабких знаннях особистих особливостей вихованців. У даному випадку - це недостатнє розуміння особливостей сучасної молодіжної аудиторії.

Сучасна людина живе в нових, створених нашим народом обставинах, що відповідають сучасним міжнародним умовам, в умовах нового рівня матеріальної і духовної цивілізації. Молодь, звичайно, тягнеться до всього нового, що збагачує її думку.

Звертатися до особистості, апелювати до неї - це означає звертатися не тільки до розуму, але й до серця людини. Це означає застосовувати ціннісний і особистий підхід до явищ нашого життя. Справжня любов проявляється у справах. Молодь прагне романтики, подвигів. В історії було багато форм романтики: боротьба з природою, войовничі подвиги, "рицарське служіння", романтика почуттів і навіть "романтика" суперменів. Потрібно пояснити молоді багатогранність сторін нашого життя і його цінностей. Показати, що останнє не обмежується лише боротьбою з природою, життям в наметах і вогнищах, що романтика є і у вихованні тонкощів почуттів, і в суспільному служінні, і в тому, щоб боротися за високі принципи, не насувати перед труднощами, проявляти сміливість при захисті наших надбань.

Ми мало говоримо з молоддю про наші життєві цінності, про те, що саме повинно бути цінним для неї в житті, що суспільні цінності є в той же час глибоко особистими цінностями, тобто умови особистого щастя.

Молодь прагне бути щасливою. Тому потрібно у вихованні оперувати не тільки мотивами суспільного обов'язку (до чого часто і зводиться наше моральне виховання), але і мотивами щастя, головною умовою якого є гармонійна єдність внутрішнього світу людини з ії суспільством. Звідси співвідношення суспільного й особистого у вихованні виступає також у формі проблеми самовиховання, тобто цілеспрямованих зусиль самої особистості в справі управління самим собою.

Виховання не може бути тільки зовнішнім впливом. Воно неодмінно повинно супроводжуватись процесом самовиховання, активністю самої особистості, направленої на самовдосконалення. Якщо молодь прагне бути не об'єктом, а суб'єктом виховання, то яке широке поле діяльності відкривається для неї в процесі самовиховання. У цьому процесі людина виступає саме як суб'єкт виховання самого себе.

У вищій школі освіта виступає і як процес, і як результат засвоєння систематизованих знань і способів пізнавальної діяльності. При вивченні систематизованих знань і способів пізнавальної діяльності у людини формується світосприйняття, переконання, розвиваються якості, притаманні особистості, тобто те, що відноситься до виховання, але здійснюється в процесі навчання і особливо великі можливості для виховання особистості надає нам іноземна мова як засіб виховання. Завдяки їй ми маємо можливість залучати студентів до не тільки національних, а й світових цінностей.

ЛІТЕРАТУРА

Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник для студентів аспірантів та молодих викладачів вищих навчальних закладів. - К.: Либідь, 1998. - 558 с.

Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навч. посібник для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти. -К.: ВВП "Компас", 1997. - 64 с.

Зязюн І.А., Сагоч Г.М. Краса педагогічної дії: Навчальний посібник для вчителів, аспірантів, студентів середніх та вищих навчальних закладів. - К.: Українсько-фінський інстититут менеджменту і бізнесу, 1997. - 302 с.

Карпенчук С.Г. Теорія; методика виховання: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997. - 304 с.

Линенко А.Ф. Теорія і практика формування готовності студентів педагогічних вузів до професійної діяльності. - К.: Інститут педагогіки АПН України, 1996. - 420 с.

Хмелюк Р.И. Формирование гражданской зрелости студенческой молодежи. К.; Одесса: Вища школа, 1978. - С. 134.