УДК 378.14

Баріхашвілі І.І., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Особистісно орієнтоване навчання історичний аспект і перспективи розвитку

У статті розглядається проблема особливостей особистісно орієнтованого навчання. Подається ретроспективний аналіз вирішення цього питання у світовій та вітчизняній педагогіці.

This article is devoted to the problem of the peculiarity of personally-orientated education teaching. The retrospective analysis of solving this question in the world and native pedagogy is given in it. Економічні та соціальні зміни в Україні у зв'язку з її становленням на шляху незалежності та самостійності вимагають реформування української системи освіти. Висуваються завдання розкриття максимального потенціалу кожної людини як суб'єкта соціального життя, забезпечення її саморозвитку, самовизначення та самореалізації.

Усе очевиднішим є той факт, що саме від професійної компетенції вчителя, його педагогічної майстерності, культури та громадянської позиції значною мірою залежить утвердження нових способів мислення, загальнолюдських вартостей та гуманістичних ідеалів, норм демократичного життя у свідомості й поведінці підростаючого покоління. Сьогодні школі потрібен учитель, який працює творчо, здатен використовувати не тільки наявні педагогічні технології, а й здійснювати інноваційні процеси, пов'язані з інтенсивним розвитком альтернативної та варіативної освіти. Забезпечення готовності майбутнього вчителя до творчої педагогічної діяльності в школі як стану адаптованості до неї перетворюється на один із шляхів навчально- виховного процесу у вищій школі. У підготовці вчителя, якому відводиться провідна роль у здійсненні цих перетворень, виникає цілий ряд серйозних проблем.

Професійна компетентність і педагогічна майстерність, як переконують психолого- педагогічні дослідження, можливі лише на індивідуально-творчому рівні самореалізації особистості (В. А. Кан-Калик, М.М. Поташник та інші). Діяльність учителів-новаторів, майстрів педагогічної праці (А.С. Макаренко, В.О. Сухом- линський, Ш.А. Амонашвілі, В.І. Шаталов та інші) переконує в тому, що творча особистість проявляється в гармонії її професійної та духовної культури. Тому педагогічні знання повинні набуватися на особистісному рівні у процесі навчально-профе-сійної діяльності як провідної в студентському віці за умови творчої активності кожного.

Підготовка майбутнього вчителя повинна будуватися як система умов його професійного розвитку та саморозвитку, щоб він теоретично та практично був здатен проаналізувати свої професійні можливості та на цій основі будував програму подальшого професійного росту, причому на будь-якому етапі професійної діяльності.

Особливої актуальності, відповідно, набуває проблема особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх учителів. Її вивченню присвячені дослідження Б.Г. Ана- ньєва, Є.П. Білозерцева та інших. У цих дослідженнях показано, що високий рівень педагогічної майстерності, педагогічної техніки у професійному спілкуванні досягається лише тоді, коли студент буде здатний до професійного саморозвитку та самовдосконалення (В. А. Кан- Калик, О.П. Рудницька, Н.В. Кузьміна,

М. Пєхота, Р.І. Хмелюк); виявить мотиваційно-ціннісне ставлення до професійної діяльності (І.А. Зязюн, В.А. Сластьонін).

Ретроспективний погляд на проблему індивідуалізації навчання і виховання учнів дозволяє назвати такі імена яскравих представників педагогічної думки минулого, як А. Дистервег, І. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо, М.А. Добролюбов, С.Ф. Русова, Г.С. Сковорода,

Я. Франко та інші. Саме вони започаткували в теорії та на практиці індивідуального й особистісного підходів ідеї свободи вибору в процесі навчання, природовідповідного розвитку учнів.

Значний інтерес у справі індивідуалізації навчальної діяльності учнів мають прогресивні цілісні концепції, розроблені на межі ХІХ-ХХ століть у зарубіжній педагогіці, авторами яких були італійський педагог, лікар Марія Монтессорі, американський філософ, психолог, педагог Джон Дьюї, австрійський філософ, педагог Арнольд Штайнер.

Основними положеннями методик М. Мон- тессорі та А. Штейнера (вальфдорська школа) є ствердження того, що виховання та розвиток учнів повинні бути:

вільними;

індивідуальними;

спиратися на результати спостережень за дітьми;

заснованими на співпраці у процесі спілкування між педагогом та учнем.

Прихильницею ідей Марії Монтессорі в Україні була видатний педагог, письменник, історик Софія Федорівна Русова. Хоча її предками були шведи та французи, вона є родоначальницею української системи дошкільної освіти, науково-теоретичні принципи якої мають загальнокультурне значення.

До проблеми індивідуалізації навчання психологи і дидакти знову звернулися у кінці 50-х рр. ХХ ст., вимагаючи змістовного поглиблення принципу індивідуального підходу. Традиційно вважається, що відправною точкою в цій галузі є дослідження Л.С. Славиної.

Коло досліджень з питань індивідуального підходу до учнів у процесі самостійної роботи значно розширилося. Це було викликано посиленням уваги в педагогіці до проблеми самостійної роботи учнів та програмованого навчання.

Як відомо, під час інформативно-підсилювального навчання діапазон виявлення індивідуальних відмінностей учнів менш помітний. Зі збільшенням питомої ваги самостійної роботи учнів вони стали чітко проявлятися як у пізнавальній діяльності, так і в емоційно-вольовій сфері, здібностях, характері і так далі. Це вимагало посилення уваги до питання індивідуального підходу у процесі самостійної роботи учнів. З цього питання слід назвати роботи Л. П. Аріс- тової, І.Т. Огородникова, А.О. Кирсанова, які займаються дослідженням індивідуального підходу до учнів з метою розвитку їх пізнавальної активності та самостійності.

Значним кроком у розвитку зазначеної проблеми стало дослідження групи вчених- педагогів Тартуського університету під керівництвом І.Е. Унт. Ними проведено вивчення індивідуальних особливостей учнів, застосована адекватна методика та встановлені вихідні рівні провідних предметних і процесуальних знань, умінь та навичок учнів, їх розумового розвитку, здатності до самостійної пізнавальної діяльності, виявлені перспективи кожного учня щодо розвитку цих якостей.

У дослідженнях Є. С. Рабунського зроблено спробу висвітлити найважливіші питання організації індивідуального підходу до керівництва самостійною діяльністю, розглядаються питання сутності індивідуального підходу, його місця в системі дидактичних принципів, значення для