У 70-ті роки психолого-педагогічна наука впритул підійшла до питання про сутність індивідуальних відмінностей серед дітей та необхідності враховувати їх під час організації навчально-виховного процесу (Ю.М. Кулюткін, Р.М. Кондратенко, Г.С. Сухобська та інші). Використання елементів програмованого навчання допомогло активізувати індивідуальний підхід до учнів у процесі засвоєння знань. За допомогою лінійних програм став варіюватися темп просування в навчанні різних за швидкістю сприйняття та розуміння груп учнів. Розгалужені та адаптовані програми дозволили індивідуалізувати не тільки темп проходження програми, але й обсяг виучуваного матеріалу. Стало можливим управління кількістю, послідовністю та складністю вправ для формування навичок вирішення типових задач, варіювати міру допомоги учням у випадку утруднень.

Значний вплив на розгляд проблеми індивідуального підходу до учнів у процесі навчання на новому рівні мали дослідження Ю.К. Ба-банського, які присвячені питанням оптимізації навчання. У них розкриті оптимальні умови для організації навчальної роботи кожного учня. Автор вивчав реальні навчальні можливості учнів, які є єдністю внутрішніх та зовнішніх умов, що забезпечують певний потенціал особистості в галузі навчальної діяльності. У дослідженні розглядаються питання про більш глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, про необхідність розробки завдань, розрахованих на кожного учня чи групу учнів, про правильне визначення рівнів складності завдань. Однак принцип індивідуального підходу до учнів поки що аналізується на емпіричному рівні. Зазначається, що повинен робити вчитель, але рекомендації даються найзагальнішого характеру.

Поступово поряд з терміном "індивідуальний підхід" вводяться поняття "індивідуалізація навчання", "диференційований підхід", "диференціація пошукової діяльності" та ін. Вони розглядаються в різних дослідженнях з різних точок зору - як особливості організації самостійної роботи з учнями на уроці, як особливості організації окремих етапів, ланок процесу засвоєння знань, стосовно виконання учнями домашніх завдань.

У 70-80-ті роки виникає необхідність системного підходу до індивідуалізації та диференціації навчальної діяльності учнів, розгляду її з позиції цілісної системи. Індивідуалізація навчання - це складне педагогічне явище, тому багатьма вченими трактується по-різному. Аналіз психолого- педагогічної літератури показує, що більш точний зміст цього поняття у кожному випадку залежить від того, яку мету і засоби мають на увазі, коли говорять про індивідуалізацію навчання. Це пов'язано з тим, що автори виходять з різних педагогічних концепцій. Тому можна виділити такі основні підходи до трактування цього поняття:

Під індивідуалізацією навчання розуміють таку організацію навчального процесу, коли викладач обирає способи, прийоми, теми навчання, враховуючи індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їх здібностей до оволодіння знаннями.

Індивідуалізація навчання - це знання сильних і слабких сторін особистості, урахування особливостей кожної особистості окремо шляхом створення умов для її розвитку.

Під індивідуалізацією навчання розуміють відмінності в самостійній роботі учнів.

Індивідуалізація навчання розглядається як навчальна діяльність індивіда, яка самоорганізовується, здійснюється відносно незалежно від педагогічних впливів, активізована мотивами, цілями, задачами та змістом навчання, які змінюються залежно від рівня психологічної готовності учнів до навчальної діяльності.

Ретроспективний аналіз робіт з проблем індивідуалізації навчання дозволяє виділити й основні причини, які зумовили розвиток досліджень цього напрямку з 60-х років ХХ століття до наших днів.

Так, у кінці 50-х - початку 60-х років проблема індивідуалізації навчання актуалізувалась у зв' язку зі змінами в системі освіти. Вона розглядалась як засіб розвантаження учнів, попередження і подолання неуспішності. Розглядався індивідуальний підхід до учнів як урахування у процесі навчання їх індивідуальних особливостей. Багато висновків та рекомендацій цього часу мають загальний характер, виходять з ситуативних уявлень педагогів. Теоретичне значення має сам факт звернення до цієї проблеми.

Подальший розвиток проблеми пішов шляхом індивідуалізації навчальних завдань, що передбачало удосконалення організації структури уроку. Значна кількість робіт була присвячена індивідуалізації засобами програмованого навчання (Ю.М. Кулюткін, Р.М. Кондратенко, Г.С. Сухобська та інші). Одночасно підкреслювалась складність реалізації цього важливого дидактичного принципу в умовах класно-урочної системи навчання стосовно змісту, форм і методів. Зазначаючи необхідність індивідуалізації, більшість авторів детально зупинялися на теоретичному боці питання, не розробляючи реальних шляхів для його практичного вирішення.

У 70-ті роки поширюється спектр дослідницьких робіт, з'являються нові напрямки. Увага приділяється дослідженню можливостей індивідуалізації з точки зору розвиваючого навчання. Вивчається оптимальне поєднання загальнокласної, групової та індивідуальної пізнавальної діяльності учнів. Частина робіт основується на особистісному підході, відсутність якого зазначають під час використання програмованого навчання.

З 80-х років до нашого часу змінюється парадигма освіти і, як наслідок, поглиблюється аналіз проблеми, окремих її напрямів на основі досягнень сучасної психології, пов'язаних з накопиченням результатів досліджень

розвиваючого навчання.

В останні роки значно зріс інтерес до особистісного підходу у вищій школі. Враховуючи складність розробки такого підходу, дослідники вважають, що правильно буде здійснювати його через інші шляхи, більш досліджені. Тому пропонуються такі його форми, як "особистісно-соціально-діяльний підхід" (М.Ф. Федоренко), "принцип діяльно-особистісного підходу" (В. М. Андреєв), "системний особистісно-діяльний підхід" (С. Д. Максименко), "особистісно-діяльний" (І.О. Зимня) та ін.

У всіх концепціях особистісного навчання розглядається цілісний педагогічний процес та особистість педагога, здатного здійснювати мотивуючий та енергізуючий вплив на розвиток особистості, створювати комфортну психологічну атмосферу, володіти способами та механізмами психологічної підтримки й захисту в ситуаціях особистих і міжособистих конфліктів і т.д.

Для розуміння руху ідеї особистісно орієнтованого навчання плідною є психолого- дидактична концепція