О. Дем'янчук у дискусії, що відбувалася на конференції випускників програм наукового стажування у США (2003 р.), відмічає, що "поки що ми не можемо запропонувати ніякої чіткої моделі розвитку майбутньої вищої освіти, за винятком рекомендацій, що ця модель повинна бути жорстко індивідуально орієнтована. І вона повинна давати змогу не вчителеві нав'язувати свою систему, а студентові формувати систему й практику вчителя" [9, с. 134-135].

Спираючись на досвід та успіхи реформування освітніх систем, С.О. Сисоєва визначає дві провідні тенденції - це гуманізацію та технологізацію освітньої діяльності [10, с. 250]. При цьому технологічність освітнього процесу виступає одним з параметрів його якості. Фактично вчений торкається проблеми сталого розвитку освітянських інституцій та процесів, що у них реалізуються. Ми переконані, що гуманізація та технологізація освітньої діяльності є провідними тенденціями у впровадженні концепції сталого розвитку освітнього процесу, характеризують його якість, у тому числі навчально-виховного процесу в університетській системі освіти.

Мета статті полягає у висвітленні ідеї університету сучасної України, що орієнтує на зайняття ключової ролі у процесі розвитку регіону, суспільства, країни. Ідеї, що доповнює функції, роль університету у постіндустріальному суспільстві, суспільстві знання в контексті сталого розвитку.

Нагадаємо оригінальну трактовку принципу доповнення Нільса Бора [11, с. 651]. Він доповнював поняття " істина" поняттям "ясність". Отже, ідею класичного університету, ідею В. Гумбольдта, як ідею розбудови нації, держави, освіти, коли держава-нація перетворила університет в охоронця національної культури, що покликаний формувати національну ідентичність, органічно доповнює ідея єднання інтелекту творчих особистостей на міждисциплінарній та полікультурній основі. Єднанні як існуючого знання, так і ще не народженого. Знання як основного ресурсу розвитку у ХХІ столітті.

В ідеї класичного університету відбивається функціональна повнота, що закладена у формі "чотирьох єдностей" функцій або принципів організації: "Єдність навчання наукам з науковими дослідженнями... Єдність навчання - дослідження і просвіти. Єдність навчання - дослідження і загальної освіти... Єдність наук, зосереджених в університеті" [12, с. 90].

П'ятою єдністю функцій сучасного університету є єднання мудрощі, досвіду сучасного покоління науковців із енергією активного прагнення до змін молодого покоління. М. Зубрицька наводить думку Умберто Еко, що Університет є "місцем зустрічі зрілості та молодості духу... в його стіни щоразу вривається дух весни, витає енергетика молодості, які за своєю природою є носіями оновлення, свіжих ідей тощо. Здатність підтримувати процес злиття горизонту сповідань молодих людей та викладачів - це здатність Університету розвиватися" [13, с. 15].

На наше переконання ідея сучасного університету - у створенні своєрідного "інте- лектополісу", де усі об' єднані у постійному, безперервному навчанні, на шляху сумісного здобуття знання. Сучасний університет як зосередження основного ресурсу регіону і знання як основний ресурс розвитку ХХІ століття мають зайняти ключову роль у розвитку регіону на виклик процесів глобалізації. Роль сучасного університету полягає "не лише у розширенні можливостей впливу на людину справжньої культури та науки, а у просуванні до влади людей, що в максимальному ступені поєднують у собі сучасне наукове знання, духовне моральне начало та потенціал діяти" [14, с. 511].

Таким чином, сучасний університет - це інноваційна університетська система освіти як науково-навчально-виховний комплекс, інтелектополіс, як добровільне, творче та взаємонеобхідне об'єднання, взаємодоповнення особистостей, а через них - закладів, установ та організацій, усіх зацікавлених у саморозвитку, навчанні та вихованні нового рівня світогляду вільної сучасної людини.

Г. Г. Малинецький наводить три віхи в історії розвитку, ставлення відношення існуючого покоління до нащадків [15, с. 539]. Вісімнадцяте століття з відомим висловом Людовіка: "Після нас - хоч потоп". Друга віха, вісімдесяті роки ХХ століття, характеризується словами Нобелівського лауреата, ліберально-демократичного класика Фрідріха Августа Хайєка, про те, що ми не повинні особливо турбуватися про наступні покоління, оскільки останні не в змозі подбати про нас. Наступна, третя, віха у 1992 році на Міжнародній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро характеризується імперативом сталого розвитку людства, правом на розвиток існуючих поколінь не за рахунок минулих, не позбавляючи наступних поколінь можливості розвитку.

Динаміку філософської думки до відношення існуючого покоління до майбутніх поколінь, фактично до ідеї сталого розвитку слід доповнити словами Д.І. Менделєєва: "Ми не повинні залишати нащадкам менше, ніж отримали самі". Згадаємо також про феномен сім'ї: "Щастя батьків - у щасті дітей". Нарешті, з концепції ЮНЕСКО "Освіта для всіх" слід виділити як ключову ідею, що освіта є "запорукою того, що наступні покоління будуть мати більш широкі можливості" [16].

Потрібен збалансований розвиток людства в цілому, відмова від багатьох звичайних речей. Знов постає проблема формування "нової людини", нового рівня світогляду вільної людини, здатної діяти в гармонії з оточуючим середовищем, коли у суспільстві повинні бути забезпечені рівне задоволення потреб у розвитку і в якості життя, культури і освіти, включаючи можливості для наступних поколінь.

Необхідне вирішення проблем, задач значного масштабу - управління не тільки економікою, але і всім історичним процесом. Щоб аргументовано приймати відповідальні рішення, людині потрібно реально уявляти, між чим потрібно здійснити вибір. Потрібно використовувати методи моделювання систем, що знаходяться у розвитку, для оцінки можливих варіантів траєкторії розвитку суспільства. Як свідчить досвід, потрібно поєднувати самостійну роботу з відкритим та фактично необмеженим доступом до найкращих поколінь персональних