УДК 37.013 : 004 Біла Т.

Підготовка інтелектуальної еліти в Україні і використання мультимедіа-технології

Протягом кількох років викладачі вищої школи та вчителі середніх навчальних закладів України були значною мірою обмежені у використанні оперативної інформації про нові досягнення педагогіки та методичні дослідження як у нас, так і в близькому і далекому зарубіжжі. Проте в останні роки стан різко змінився на краще: в Україні нині досить багато видань педагогічної та методичної періодики, видаються численні збірники та монографії. Є можливість ознайомлення з тим, що видається в РФ, в інших країнах СНД. Завдяки цьому багато вчених та вчителів-новаторів мають можливість обмінюва-тись своїми досягненнями з колегами у всій Україні.

В останні роки опубліковано досить багато статей новаторів - вчителів шкіл та викладачів вузів, а також нарисів про їх досвід. Багато говориться про досвід новаторів з України, РФ та інших країн СНД: про технології В.С.Зайцева та М.О.Зайцева, В.Монахова, системи Л.В.Занкова, Н.Б.Істоміної, О.Лобка, Л.В.Тарасова, Ельконіна-Давидова, увага дослідників була звернута і на можливості засвоєння положень Вальдорфської педагогіки, системи Марії Монтессорі тощо, але при всьому цьому явно недостатньо уваги приділялось тому, що в тісному зв'язку з новими і найновішими науково-технічними досягненнями відбувається в теорії і практиці навчання заміна старої, інформаційної технології навчання, основаної на використанні друкованої, тобто виготовленої типографським способом книги - підручника чи посібника, на нову, основану на застосуванні нової навчальної техніки для дії і на зір (відео-...), і на слух (аудіо-...), а іноді і на інші органи сприймання людиною інформації з навколишнього світу.

Понад 500 років минуло з того часу, коли німецький вчений Йоганн Мюллер (Регіомонтан) висунув ідею про те, що книгодрукування, винайдене в середині ХУ ст. Й.Гутенбергом, може бути використане для розмноження шкільних підручників та посібників, та для видання книг для навчання у вищій школі і поширення наукових знань, і сам же заснував першу в світі друкарню для виготовлення такої літератури [1, с. 5]. Поширення внаслідок цього шкільної і вищої освіти призвело в І половині XVII ст. до бурхливого росту науково- технічних знань, процесу, відомого під назвою природничо-наукової революції Нового часу. Ці знання продовжували поширюватись і пізніше, хоч і з меншою інтенсивністю.

Щоб перейти тепер до обгрунтування поставленої проблеми, розглянемо деякі моменти її історії. В другій половині ХІХ ст. науково-технічні досягнення уможливили значне вдосконалення відео- і аудіоможливостей засобів навчання. Цікаво, що в дожовтневій Росії саме на Півдні, в наших місцях, були зроблені в цьому напрямі значні кроки. Так, незадовго до початку ХХ ст., в м.Єлісаветграді (тоді Херсонська губернія, нині Кіровоград) в 1899 р. став видаватися журнал "Волшебный фонарь". Вже в першому номері цього журналу описувались наявні на той час зразки проекційної апаратури, розглядалось питання про джерела світла, які забезпечують досить потужний світловий потік. Серед кращих називалося «друммондове світло» (від ацетиленового ліхтаря) або удосконалені гасові (гас - керосин) лампи. Електричні лампи розжарювання, які почали тоді застосовуватися в побуті і на виробництві, визнавались непридатними для проекційної апаратури - вони мали тоді надто слабкий світловий потік. В інших номерах цього журналу розглядалися можливості застосування навчального кіно, описувався (з зображенням) прилад, схема якого була аналогічна схемі сучасного графопроектора. Видавцем журналу був створений магазин по продажу проекційної апаратури, з якого при наявності відповідних коштів її можна було виписати в будь-який навчальний заклад тодішньої Росії. Журнал видавався до 1908 року.

В 1905 році відомий популяризатор науково- технічних знань В.В.Рюмін видав у Миколаєві книгу «История говорящих машин», в якій розглядав і можливості тодішніх засобів запису і відтворення звуку для навчальної мети.

На початку п'ятдесятих років ХХ ст. застосування аудіовізуальних технічних засобів навчання розширилось і було поповнене пристроями контролю знань учнів і студентів, "навчаючими машинами", в яких забезпечувався оперативний внутрішній та зовнішній зв'язок, застосовувались методи програмованого навчання. Піонером впровавдження таких засобів в нашій країні стало одне з київських вищих військових училищ (КВІРТУ). Там же були проведені перші спроби застосування для навчальної мети універсальних електронних обчислювальних машин (ЕОМ).

Одним з центрів створення і пропаганди нових технічних засобів навчання стало наше місто Миколаїв, де в 1963 році була створена лабораторія нових ТЗН, пізніше перетворена в Республіканську проблемну лабораторію нових ТЗН Педагогічного товариства України. В ній було розроблено і впроваджено в навчальний процес понад чотири десятки нових зразків ТЗН, в тому числі один з кращих на той час в країні автоматизованих класів «Миколаїв-10», автоматизований лінгафонний кабінет «Миколаїв-20», встановлений, між іншим, в СШ № 2 м.Миколаєва, та спеціалізований для вивчення іноземних мов магнітофон «Миколаїв-25», розроблений у відповідності до дидактичних вимог, висловлених відомим вченим М.В.Ляховицьким. Основні зразки розроблених в лабораторії конструкцій описані в книзі «Технічні засоби контролю знань учнів», виданий у Києві в 1968 році [2]. Авторові довелося взяти участь у створенні цих ТЗН та дидактичних матеріалів до них, а потім доповідати про це на Всесоюзних педагогічних читаннях. Повідомлення про них було схвально зустрінуто учасниками читань, про це йшла мова в журналі «Иностранные языки в школе», ставилося питання про серійне виробництво навчального магнітофона, чого, проте, здійснено не було.

Всі засоби,