з самопізнання ними було виведене його основне правило - шукати в собі справжнє "Я", а не щось вигадане, винесене з дитячої мрії або з престижності тієї чи іншої професії. На основі самопізнання студенти гуманітарних факультетів писали особистісно-професійні автопортрети, в яких відображали свої позитивні риси, недоліки, якості, що можуть допомогти, або ж навпаки, стати на перешкоді у майбутній професійній діяльності.
Більш складним, але не менш корисним завданням виявилось написання незалежних характеристик на своїх товаришів з групи. За свідченням респондентів, виконання таких завдань, по-перше, допомагає "подивитись на себе зі сторони" і, по-друге, сприяє розвитку об' єктивної самооцінки. На неї, як було виявлено, впливає багато факторів: оцінка викладача, студентський колектив, референтна група. Як показують наші спостереження, самооцінка активно розвивалась, коли була створена ситуація успіху, коли викладачі демонстрували своє позитивне ставлення до студентів, віру в їх можливості.
Наступним етапом була розробка студентами програм і планів самовиховання. Для вироблення у них адекватної мети, цілей самовиховання нами проводились дискусії, диспути про необхідність і роль самовиховання в житті студента, про сенс життя, загальнолюдські цінності. Велику увагу ми приділяли досвіду самовиховання видатних людей, аналізу програм їх самовиховання, зокрема Л.Толстого. Студенти ознайомлювались з порадами щодо самовиховання В.О.Сухомлинського ("Сто порад вчителеві", "Листи до сина"), обговорювали їх актуальність для сучасної молоді.
Під час вивчення теми "Роль самовиховання в житті студента університету" студентам пропонувалося скласти "Заповіді сучасного студента", які стосуються організації власної життєдіяльності, правильного розподілу часу, самовдосконалення і т. д. Дехто зі студентів дав цілком серйозні і слушні поради, наприклад: "намагайся брати участь у різноманітних заходах, аби урізноманітнити своє життя і розширити власний кругозір", "цікався всім, проте не докучай своєю цікавістю оточуючим", "умій адекватно оцінити себе та людей, що тебе оточують". Інші підійшли до завдання з гумором, запропонувавши анти-заповіді: "завжди спізнюйся на пару, бо гостям негарно приходити вчасно", "ніколи не дивися зміни в розкладі: менше знаєш - ліпше спиш", "ніколи не вітайся з викладачами, бо одразу запам'ятають".
Під час вивчення теми "Особистість студента" формувались базові уявлення студентів про індивідуальність людини як складну систему, основу якої складають три компоненти: індивідний, особистісний і суб'єктний. Особлива увагу зверталась нами на можливості розвитку, корекції, зміни тих чи інших характеристик особистості. Формувалось поняття суб 'єктності як активно-творчої позиції в розвитку особистісних і професійних якостей та її необхідності для власного самовдосконалення [4].
Великий інтерес у студентів викликало обговорення проблем іміджу людини як зовнішнього вираження індивідуальності особистості. "Людина - це те, що вона з себе робить. Все в собі створює сама: думки, смаки, зовнішність. Хоч багато хто заперечить, говорячи, що зовнішність дається природою. Це дійсно так, але від природи вона безбарвна, прозора, а людина додає їй фарб, прикрашає себе як ззовні, так і зсередини, духовно" (Олена Т.).
Наступним кроком було оволодіння студентами технологічними аспектами самовпливу, тобто власне здійснення роботи з самовдосконалення. Спочатку такі методи і прийоми розглядались теоретично. Потім студенти ілюстрували їх прикладами з власного досвіду, художньої літератури, кінофільмів, історії. Проводились тренувальні вправи для вироблення навичок самоорганізації, самонавіювання, самовпливу. Коли студенти успішно справлялись з простими вправами, переходили до більш складних. Наприклад, складання графіку використання часу. Необхідно було вести за собою спостереження протягом тижня і відмічати, якими видами діяльності займався протягом кожного дня. Після проведення вправи студентам пропонувалось зробити висновки щодо раціональності використання ними власного часу.
Обговорюючи проблеми планування, ми акцентували увагу на тому, що педагогами та психологами, фахівцями з проблем самовиховання доведено, яку велику роль у самовихованні відіграє вміння планувати. Планувати все своє життя (стратегічні життєві плани), планувати конкретні зміни у собі (план самовиховання), планувати кожний свій день. Адже таке планування допомагає розвинути вміння самоорганізації, суттєво полегшує життя, звільнивши багато необхідного часу. Під час роботи в мікро-групах на заняттях та самостійної роботи студентами вироблялись правила успішного планування часу.
Зі щоденника студентки: "У декого може виникнути питання: навіщо ставити перед собою якісь цілі? Відповідь на це питання дуже проста: адже мета допомагає якнайкраще реалізувати свої можливості та зберегти свій час, використовуючи його розумно і не втрачаючи ні хвилини. Зовсім не обов' язково одразу ставити дуже велику значущу мету. Можна ставити простіші, менш масштабні завдання, але які надають упевненості в своїх силах і ведуть до досягнення довгоочікуваної перемоги" (Ольга К.).
Оволодіння технологічними вміннями самовиховання здійснювалось студентами також шляхом складання програм особистісно- професійного розвитку та планів самовиховання. Акцентувалась увага на тому, що програма - більш масштабне поняття, яке охоплює більший відрізок часу, включає як стратегічні напрями розвитку і вдосконалення, так і шляхи їх досягнення. План охоплює відносно невеликий проміжок часу: місяць, півроку, рік. Крім того, у ньому мають бути відображені конкретні завдання з самовиховання, методи і засоби та терміни їх виконання. Аналіз розроблених студентами програм та планів самовиховання дав можливість стверджувати про розвиток у студентів технологічних умінь самовиховної діяльності: формулювати завдання самовиховної діяльності, добирати необхідні методи і засоби самовиховання, розподіляти власні зусилля самовиховної діяльності у часовому просторі.
У ході вивчення спецкурсу студентами вироблялись також власні правила життя, які, на нашу думку, досить чітко відтворюють їх ціннісні орієнтації і дають можливість виявити мотиви їх