Мета диференціації - створення оптимальних психолого-педагогічних умов для виявлення і розвитку нахилів і здібностей кожного студента.

Вона передбачає створення принципово нової педагогічної технології навчання, яка сприятиме широкому впровадженню ідей диференціації в практику роботи вищого закладу освіти.

Методи навчання в умовах диференційованого навчання змінюються відповідно до особливостей студентів та змісту навчання.

Диференціація оптимізує, мотивує та гуманізує процес навчання, дає можливості для розвитку креативності студентів, забезпечує їхню максимальну пізнавальну активність на основі самостійної роботи, постійного зворотного зв'язку, об'єктивізації контролю та оцінки знань.

Предметом нашого дослідження є процес внутрішньої диференціації навчання іноземних мов студентів нефілологічних спеціальностей.

Ми зробили припущення, що, чим більше науково обгрунтованою буде система розподілу студентів на типологічні групи і чим більш продуманим і якісним буде підготовка дидактичних матеріалів, які відповідають потребам та можливостям студентів, тим більш ефективним і результативним буде процес формування іншомовної компетенції у процесі навчання у вищому навчальному закладі.

Основні складові технології

диференційованого навчання визначаються на основі розроблених у педагогічній теорії та практиці вимог, які ставляться до педагогічної технології взагалі та до рівневої організації навчального процесу студентів зокрема. Ми виділяємо такі складові:

визначення чіткої системи цілей навчання іноземної мови;

встановлення вихідного стану навчальних можливостей студентів та формування типологічних груп;

конструювання навчального циклу, створення програми впливів з урахуванням перехідних станів студентів кожної типологічної групи;

реалізація запланованих завдань, організація навчальної діяльності студентів; одержання інформації про хід діяльності, оцінювання поточних результатів;

уточнення цілей навчання, внесення необхідних коректив;

підсумкове оцінювання результатів навчання;

повторне відтворення циклу без змін або з корекцією.

При впровадженні технології

диференційованого навчання у навчально- виховний процес МДГУ імені Петра Могили було вирішено спрямувати зусилля на дотримання всіх необхідних складових педагогічної технології та врахування типологічних особливостей студентів. При цьому змінюються види роботи на заняттях: перевага надається роботі в малих групах, мозковій атаці, кейс-методу, діловим іграм, парним та індивідуальним завданням. Особлива увага приділяється самостійній роботі студентів: пошуку додаткової інформації, її обробці та узагальненню, підготовці доповідей та презентацій, інтерпретації статей, художніх творів та Інтернет-повідомлень. Ми пропонуємо студентам взяти за основу аутентичні тексти, представлені газетними та журнальними статтями, уривками з науково-публіцис-тичних текстів та презентувати їх або вибрати ті аспекти, що є найцікавішими чи найважливішими з їхньої точки зору. Забезпечення творчої активності студентів під час виконання диференційованих завдань групового, самостійного та індивідуального характеру досягається проведенням низки заходів, одним із яких є перспективний аналіз: з якою метою використовуються диференційовані завдання, чому вони потрібні саме на цьому етапі заняття, як продовжити роботу на наступних заняттях, яка тема є більш логічним та цікавим продовженням тощо.

До основних принципів технології диференційованого навчання іноземної мови можна віднести:

особистісно-орієнтоване навчання іноземної мови;

природовідповідність;

гуманізація міжособистісних відносин викладача та студента;

самооцінка студентами особистих можливостей та результатів навчальних до-сягнень.

Враховуючи задані принципи

диференційованого навчання, викладач іноземної мови на занятті виконує функції джерела знань (надає інформацію та вчить її використовувати згідно рівня розуміння), порадника (допомагає обрати додаткові джерела інформації та адаптувати їх), коректора (надає повний спектр 

ЛІТЕРАТУРА

Сисоєва С. Освітні технології: методологічний аспект // Професійна освіта: педагогіка і технологія. - Київ; Ченстохова, 2000. - С. 351.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К: Центр навчальної літератури, 2003. - С. 152.

Richards J.S., Rogers T.S. Approaches and methods in language teaching: A description and analysis.

Cambridge: Cambridge University Press, 1986. - 171 p.

Рогова Г.В. Технология обучения иностранным языкам // Иностранные языки в школе. - 1976.

№ 2. - С. 74-80.

Тарнопольский О.Б., Кожушко С.П. Методика обучения английскому языку для делового общения. - К.: Ленвит, 2004. - 192 с.

Козаков В.А., Дзвінчук Д.І. Психолого-педагогічна підготовка фахівців у непедагогічних університетах: Монографія. - К: ЗАТ "НІЧЛАВА", 2003. - 140 с.

Гусак П.М. Теорія і технологія диференційованого навчання майбутніх вчителів початкових класів: Автореф. дис. ... доктора пед. наук за спеціальністю 13.00.01. - Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Київ, 1999. - 37 с.

Корсакова О. Про технологію диференційованого навчання // Рідні джерела. - 2001. - № 3. - С. 41-43.

Осмоловская И.М. Как организовать дифференцированное обучение. - М.: Сентябрь, 2002. - 159 с.

Равич-Щербо И.В. Предисловие // Клаус Г. Введение в дифференциальную психологию учения / Пер. с нем. Е.Ю. Патяевой. - М., 1992.

Harding A.Y,. Sayer S. The Objectives of Training University Teachers // University's Quarterly / Higher Education Society. - 1995. - Vol 29. - No. 3.