проблеми пов'язаний, перш за все, з трагедією, яка відбулася на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а також зі значним погіршенням економічної ситуації у країні у цей період. Ця катастрофа викликала напружену соціальну ситуацію не лише у районі аварії, але і на всій території України. Тому важливо проаналізувати наслідки цієї катастрофи, в тому числі її вплив на демографічну ситуацію в Україні, та знайти науково обґрунтовані шляхи виходу з неї. Але, на наш погляд, ця проблема повинна вирішуватися на загальнодержавному рівні. Що стосується нашої задачі, то вона полягає в тому, щоб проаналізувати стан демографічної ситуації, яка склалась у Полтавському регіоні, як наслідок, Чорнобильської катастрофи і погіршення економічної ситуації.
Аналіз статистичних даних динаміки народжуваності по роках у Полтавському регіоні свідчить про те, що, починаючи з 1990 до 1995 року, показники народжуваності почали різко знижуватися. Так, якщо в 1959 році кількість народжених склала 25 936 чоловік, то в 1990 народилося 20 798 чоловік, а в 1995 - 15835 чоловік. Деякий сплеск народжуваності виник у 2000 році (23 200 чоловік), що можна пояснити частково прийняттям Верховною радою України Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [3].
Але в 2001 році виникло чергове різке скорочення показника народжування (11 133 чоловік), який потім стабілізувався на досить низькому рівні (2002-2007 рік) [12], (рис. 1.). Само собою зрозуміло, що таке різке скорочення народжуваності у регіоні виникло не тільки як результат Чорнобильської катастрофи, але й як результат загальних темпів зниження ефективності соціально-економічних процесів, які мали місце у цей період в Україні. Звісно, що ці тенденції характерні не тільки для Полтавського регіону, але і для всієї України.
Перш за все, слід звернути увагу на те, що різке зниження народжуваності в означені вище роки призвело до того, що, починаючи з 2006 року, почала різко скорочуватися кількість учнів випускних класів. Проведені дослідження статистичних даних щодо Полтавського регіону свідчать про те, що у 2006 році кількість учнів випускних класів зменшилась на 1 700 осіб, порівняно з 2004 роком (18 000 учнів у 2004 р. і 16 300 учнів у 2006 р., рис. 2) [12]. Таке різке скорочення кількості учнів випускних класів продовжується дотепер і буде мати максимальне зниження у 20182019 роках, після чого виникнення стабілізації цього показника на досить низькому рівні. Як результат, починаючи з 2006 року, у вищих навчальних закладах з'явилася проблема з набором студентів на навчання. Причому проблема має дві сторони: по-перше, це кількісний показник набору і, по-друге, - якісний, який є похідною кількісного показника, тому що для забезпечення повноцінного кількісного набору вищим навчальним закладам треба було знижувати вимоги до абітурієнтів при складанні ними вступних екзаменів. Цей процес обов'язково відобразиться на
Найважливішим напрямком вирішення цих проблем повинно стати подальше створення навчально-методичних і наукових комплексів на базі вищих навчальних закладів за участю в них середніх закладів освіти. Така система створює умови для відбору талановитої молоді до вступу у вищі навчальні заклади і подальшої підготовки з неї науково-педагогічних кадрів.
Для вирішення проблем, які існують у науці, Верховною Радою затверджено Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка передбачає у сфері вищої освіти підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів із пріоритетних напрямків науково-технічного розвитку [2].
Однак однієї концепції для вирішення поставлених проблем вищої освіти недостатньо. Необ- якості підготовки бакалаврів і спеціалістів проблемних років набору і, як наслідок, вплине на проблему підготовки молодих науковців у майбутньому. Але, найстрашніше є те, що ця демографічна ситуація буде повторюватися з певним часовим лагом і в подальшому. Діти, які не народилися у відзначені критичні роки не дадуть свого потомства і т. д.
хідно розробити загальнодержавну програму підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, яка б врахувала і необхідність вирішення поставлених у цій статті питань.
А зараз декілька слів, що стосується Болонської конвенції. Всім відомо, що у власних колах існує ейфорія у питанні приєднання України до Болонського процесу. Проте, на нашу думку, захоплюватися потрібно з певною часткою обережності. Тому, автори мають бажання запропонувати деякі роздуми на цю тему. Немає необхідності висловлювати критику з питання добре це або погано, що Україна підписала Болонську конвенцію. Це є те, що вже відбулося. Але автори вважають за необхідне висловити свою думку з питання позитивних і негативних сторін цього процесу. Автори не збираються аналізувати всі позитивні й негативні сторони процесу. Загостримо увагу лише на одному аспекті.
Отже, абсолютно відомо, що позитивною стороною підписання Болонської конвенції є взаємне визнання в її рамках дипломів випускників вищих навчальних закладів України і Європи. Проте, якщо подивитися глибше в цей позитив, то можна відзначити наступні негативні прояви цього процесу. Мається на увазі очевидний для всіх факт, що власники Європейських дипломів, які признаються нами, навряд чи поїдуть працювати до України, в той час, як наші випускники з дипломами, які будуть признаними у Європі хлинуть до Європи потоком. Причому, треба мати на увазі, що поїдуть туди кращі з кращих, найбільш підготовлені кадри. А нам залишиться все останнє. Таким чином, реалізація в Україні Болонської угоди стимулюватиме експорт кращих випускників наших вищих навчальних закладів за рубіж. І,