УДК 376.42:[37.03:78]

Богданцева І.П., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

ВПЛИВ МУЗИКОТЕРАПІЇ НА ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ (ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

У статті розглядаються питання позитивного впливу музикотерапії на формування та розвиток емоційної сфери дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку.

In the article positive influence of music therapy on the forming and development of the emotional sphere of psychologically retarded primary school children is under the author's consideration. Радикальні соціальні, політичні та економічні зміни в країні зачіпають життя кожної людини, змінюють соціокультурну ситуацію. Особистість, яка росте та розвивається в умовах, що стрімко змінюються, особливо потребує допомоги та психолого-педагогічної підтримки. Така підтримка може носити особистісну орієнтацію, а може стосуватися умов, у яких здійснюються життєдіяльність і взаємодія суб'єктів. Інструментом забезпечення емоційного благополуччя та психолого-педагогічної підтримки стають у сучасному суспільстві засоби мистецтва, особливо музич-ного. Застосування технологій музикотерапії в навчальному процесі сприяє набуттю нових якостей, навиків взаємодії та рефлексії, саморозуміння та самоприйняття, а також прийняття та розуміння оточуючих людей.

Актуальність теми полягає в тому, що сьогодні мало уваги приділяється дітям з особливими потребами. Аналіз літератури доводить: досить довгий час дана категорія дітей мала перебувати в закритих, спеціалізованих закладах. На даному етапі розвитку українського суспільства ситуація дещо покращилася в тому плані, що поступово проблема інтеграції дітей в суспільство починає займати належне їй місце, хоча й дуже важко відбувається цей процес: сьогодні ці діти мають можливість навчатися в загальноосвітніх школах із однолітками, які нормально розвиваються. Але проблема залишається, тому що дана категорія дітей потребує особливих знань, умінь та навичок виховання.

Життєдіяльність дитини, особливо молодшого шкільного віку, відбувається в постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється в різноманітних емоціях. Виходячи з цього ми обрали темою нашої статті розвиток емоційної сфери молодших школярів із затримкою психічного розвитку. Аналіз літератури стверджує, що дана тема є недостатньо дослідженою.

Питання впливу музикотерапії на розвиток особистості розглядають науковці різних наукових напрямів - педагогіки, психології, соціології тощо. Найбільш чітко проблему впливу музики висвітлено у працях А.Л.Готсдінера, Г.В.Іванченка, О.М.Семешка, М.С.Старчеуса, М.В.Кисельової. Проблема формування емоційної сфери розглядається у працях М.І.Дьяченка, Л.А.Кандибовича, П.А.М'ясоїда, С.Максименка. А О.А.Ворожцова, С.Г.Шевченко, С.Г.Рибакова розробляли у своїх працях питання впливу музикотерапії на молодших школярів із затримкою психічного розвитку.

Емоції з точки зору етики - це афективна форма прояву моральних почуттів, якщо почуття є стійким суб'єктивним відношенням людини до чого-небудь, то емоції - це переживання того чи іншого почуття у певний момент часу, в конкретній ситуації [11, с. 402].

У психологічному словнику зазначено, що емоції - це форма безпосереднього психологічного відображення об'єктів, явищ, ситуацій у їх смисловій значущості організму, особистості. Будучи психічним відображенням життєвого сенсу явищ і ситуацій, емоції проявляються у формі безпосереднього „миттєвого" пристрасного переживання, що обумовлено відношенням їх об'єктивних якостей до потреб суб'єкта [4, с. 512].

Згідно з визначенням сучасного науковця П.А.Козляковського, під емоціями розуміють, з одного боку, своєрідне вираження суб'єктивного відношення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності у формі безпосередніх переживань приємного або неприємного, а з іншого - лише реакцію людини і тварин на впливи внутрішніх і зовнішніх подразників, пов'язану із задоволенням або незадоволенням біологічно значущих потреб [7, с. 94-97].

Особливо вразливою та несформованою емоційна сфера є у дітей із затримкою психічного розвитку. Так, з початку XX століття економічний розвиток країн Європи і Америки зумовив підвищення вимог до освітнього рівня населення. Зокрема, виникло питання про диференціальну діагностику різних труднощів навчання у дітей. Важливо було виділити "перспективних" школярів і створити для них необхідні освітні умови. Згодом, проблема дітей із затримкою психічного розвитку розвивається паралельно в двох галузях - психіатрії та психометрії. Перші дослідження учнів і розробка тестових нормативів показали, що недоліки когнітивного розвитку і особистісних властивостей значно заважають їх успішному навчанню.

Спільними зусиллями різних фахівців у перше десятиліття XX століття визначилася категорія школярів, яким було важко в засвоєнні шкільної програми, і вони мали труднощі у навчанні. Тестування А.Біне і Т. Симона встановило, що їх кількісні показники інтелекту нерідко займають проміжне положення між "нормою" і "розумовою відсталістю".

У міру вивчення психологічних особливостей даної категорії дітей збільшувалося число термінів для їх опису в спеціальній літературі:

0 субнормальні діти;

0 невиховані діти;

0 діти, що піддалися культурній депривації;

0 недисципліновані діти;

0 діти з мінімальною мозковою дисфункцією.

В Україні про них писали як про дітей з:

низькою навченістю;

прикордонною розумовою відсталістю;

психічним і психофізичним інфантилізмом;

затримкою психічного розвитку;

як про школярів, які не встигають у школі.

Найбільш розповсюдженим вважається термін "затримка психічного розвитку", який був запропонований Е.Крепеліном і В.І.Лубовським. Даний термін почав використовуватися у всіх офіційних документах, в більшості наукових досліджень.

Уявлення про дітей із затримкою психічного розвитку в спеціальній літературі продовжують залишатися дискусійними. Цим терміном почали позначати слабовиражені відхилення в психічному розвитку. Психіатрами він частіше застосовувався до дітей з незначною органічною недостатністю центральної нервової системи. Тобто ці діти не є розумово відсталими, але в більшості з них спостерігаються незрілість складних форм соціальної поведінки при цілеспрямованій діяльності на тлі швидкої виснажуваності, порушення працездатності