У клінічних дослідженнях зустрічаються роботи, в яких затримка психічного розвитку включена в концепцію мінімальних мозкових дисфункцій. Порушення діяльності центральної нервової системи, що при цьому спостерігаються, є складними для опису і систематизації. Частіше за все, вони виникають в результаті кисневого голодування плоду у пренатальному періоді розвитку і під час пологів, що має назву асфіксія новонароджених. Відсутність грубих органічних пошкоджень призводить до того, що діагноз "затримка психічного розвитку" не ставиться дітям відразу після народження. Лікар-педіатр у медичному висновку в перший рік життя дитини може написати про наявність "групи ризику" по неврологічному статусу або перинатальній енцефалопатії. Подібні діагностичні вказівки пізніше не обов'язково стануть думкою фахівця про прояви мінімальної мозкової дисфункції, синдрому дефіциту або синдрому порушення уваги і гіперактивності у дітей у віці 1-2 років. Вони також можуть не бути визначальними для встановлення діагнозу "затримка психічного

розвитку" у дітей дошкільного віку і молодших школярів.

У психіатрів у Міжнародній класифікації хвороб і поведінкових розладів, що була запропонована на 9-му перегляді у 1982 році, затримка психічного розвитку визначалася як "прикордонна розумова відсталість", тобто IQ в межах 70-80. На 10-му перегляді, що відбувся у 1992 році, діти даної категорії опинилися розподіленими по різних рубриках. Понад усе їм відповідають "порушення психологічного розвитку"; "специфічні розлади розвитку мови"; "специфічні розлади розвитку шкільних навиків". Виділялася також особлива група: "поведінкові й емоційні розлади, що починаються зазвичай у дитячому і підлітковому віці". Отже, в міжнародній клінічній практиці не вживається офіційний діагноз "затримка психічного розвитку". Він частково застосовується в медичних висновках вітчизняних психіатрів.

У психологічній літературі поширене уявлення про те, що затримка психічного розвитку - це емоційна і вольова незрілість у поєднанні з відставанням в розвитку пізнавальної діяльності дітей. Численні психолого-педагогічні дослідження найчастіше присвячені вивченню затримки психічного розвитку у дітей молодшого шкільного віку. З самого початку навчання їм властивий ряд специфічних особливостей. У них не сформована особиста та інтелектуальна готовність до шкільного навчання. Виявляється недолік знань і уявлень про навколишню дійсність, учбових навиків для засвоєння програмного шкільного матеріалу. Діти виявляються неспроможними без спеціальної допомоги оволодіти азами рахування, читання та письма. Вони мають труднощі в оволодінні довільними видами діяльності. їм важко систематично дотримуватися прийнятих в школі норм і правил поведінки. Молодші школярі із затримкою психічного розвитку швидко стомлюються. їх працездатність особливо знижується при інтенсивному інтелектуальному навантаженні. Суб'єктивні труднощі в засвоєнні учбового матеріалу можуть призвести до відмови виконувати те чи інше завдання.

Згідно із сучасними науковими уявленнями, діти молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку за певних психолого- педагогічних умов здатні поступово "наздоганяти" своїх однолітків, що нормально розвиваються. Парадокс полягає в тому, що багато вчених і практиків, таких, як Г.В.Грібанова, Г.Б.Шаумаров, Е.А.Морщиніна, продовжують наполягати на існуванні відставання від показників "норми" психічного розвитку у підлітків. Одночасно з цим висловлюються і протилежні переконання в тому, що за період навчання в навчальній школі різні форми затримки психічного розвитку можуть бути усунені, отже, після 10-12 років діагноз повинен бути знятим. Більшість фахівців, таких, як С.С.Мнухін, Е.С.Іванов, Т.А.Власова, В.В.Лебединський, М.С.Певзнер, В.В.Ковальов, не схильні абсолютизувати оптимістичний прогноз психічної корекції тимчасового відставання в розвитку кожного учня. Отже, в сучасній практиці спеціальної освіти немає єдиного терміна для позначення категорії дітей, не здібних до успішного навчання в загальноосвітній школі, оскільки ця група поліморфна в етіології, патогенезі та психолого- педагогічних особливостях.

Можна стверджувати також, що затримка психічного розвитку у дітей виявляється в сповільненому дозріванні емоційної і вольової сфер, в недостатньому розвитку мотивації та пізнавальної діяльності, обумовлюючи виникнення загальних і специфічних труднощів у навчанні. Багато в чому це умовний діагноз, оскільки під ним об'єднуються структурно і динамічно різні категорії дітей, у яких виявляються загальні труднощі оволодіння шкільною програмою. При наданні їм своєчасної психологічної, педагогічної та медичної допомоги багато проблем згладжуються, і відставання в психічному розвитку стає менш помітним.

Значного ефекту при роботі з даною категорією дітей можна досягти за допомогою постійного використання музики, музикотерапії як у процесі навчальної діяльності, так і в позаурочний час. Музика (від грец. musike - мистецтво муз) - це вид мистецтва, в якому художні образи формуються за допомогою звуків і який характеризується особливо активним і безпосереднім впливом на внутрішній світ людини [13, с. 218-219]. Звуки як комунікаційні сигнали несли й несуть людині безцінну інформацію, саме тому людей здавна цікавили властивості звуків, закономірності їх отримання, передачі та сприйняття.

В естетичному словнику поняття "музика" висвітлено таким чином: "музика - це вид мистецтва, який, відображаючи дійсність, впливає за допомогою специфічним чином організованих звукових комплексів. Музика має здатність втілювати і збуджувати в слухача широкий спектр емоцій, що відображають різноманіття ставлення людини до дійсності, які є характерними для певної епохи, соціального класу, типу людини, розкривають їх у становленні, розвитку, боротьбі тощо" [9, с. 9697]. Тлумачний словник української мови трактує це поняття як "...мистецтво, що відображає дійсність у художньо-звукових образах" [2, с. 543-544].

У соціокультурній діяльності музика використовується в повному об'ємі. Жодний розважальний, пізнавальний, розвиваючий, рекреаційний захід не може обійтися без музичних фрагментів.