УДК 376
УДК 376.64
Наточій А.М., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського
Наточій Анатолій Миколайович - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського.
Педагогічна реабілітація вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
У статті розглядаються питання педагогічної реабілітації вихованців загальноосвітніх шкіл- інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як дієвої системи заходів на шляху соціалізації особистості.
There are discussed in the article the questions of pedagogical rehabilitation of pupils from boarding- schools of general education, orphan and children, delivered from parental care as the valid system of measures on the way to the socialization of the personality. Серед фундаментальних показників правової, демократичної і соціальної держави є захист інтересів і прав дітей та молоді, сприяння розвитку підростаючого покоління, задоволення його потреб і виконання обов' язків, передбачених рядом Міжнародних декларацій та Конвенцій (Декларація про права дитини (1959), Конвенція про права дитини (1989), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990 р.) тощо) [1].
Захистити і зберегти фізичне, психічне й соціальне здоров'я підростаючого покоління - це завдання не тільки соціально-педагогічне, а й державне.
Серед загальної кількості населення в Україні 12 млн. дітей і молоді віком до 18 років. І серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків, з неповних сімей - майже 500 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку - понад 200 тисяч, діти з малозабезпечених сімей - 4 млн. чоловік. В Україні неухильно зростає кількість "дітей вулиці , які знаходяться в екстремальних умовах, дітей-інвалідів, хворих дітей і дітей з девіантною поведінкою.
Необхідним постало питання пошуку шляхів розв'язання проблеми екології дитинства в Україні.
Специфічною формою суспільного виховання дітей та підлітків в Україні є школи- інтернати різних типів. Вихованці шкіл- інтернатів - особливий контингент дітей шкільного віку, у яких в силу різних обставин відсутні нормальні умови життя і такі, які потребують корекції фізичного та психічного розвитку. У таких дітей нерідко деформовані духовні, пізнавальні, естетичні потреби та інтереси, відсутні належні моральні установки і ціннісні орієнтири, вони не мають навичок навчальної, побутової, суспільно корисної праці.
Особливим фактором виступає статус "сирітства" вихованців школи-інтернату. Серед них є такі, у яких батьків немає, є такі, які стали сиротами, коли ще є батьки. Цей тип сирітства називають "соціальним сирітством". За думкою Б.С. Кобзаря, "воно виникає тоді, коли втрачаються загальнолюдські і духовні цінності, в результаті чого збільшується кількість дітей, які залишаються без опіки батьків" [2].
Серед вчених-педагогів є і така думка, що "сирітство - це особливий соціальний і духовний стан дітей, який варто сприймати як своєрідне хронічне захворювання, що піддаватиметься лікуванню лише в разі повернення дитини в сім'ю" [3].
Наше дослідження питань виховання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, засвідчує, що в цих закладах виховання дуже важливою є проблема дитячої психологічної і соціальної комфортності. Більшість вихованців дуже важко адаптуються до умов школи-інтернату. Вони довгий час не відчувають себе захищеними, схильні до афективних вчинків і хвилювань. Це викликано тим, що у дитини руйнуються стереотипи поведінки і необхідні певні зусилля, щоб сприйняти нові норми і правила життя.
Метою статті є обґрунтування можливості конструктивного використання методик реабілітаційної педагогіки в контексті ефективної взаємодії педагогів і вихованців школи-інтернату.
Ми виходимо з того, що головним завданням загальноосвітньої школи-інтернату для дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, має бути створення належних умов для психолого-педагогічної і соціальної реабілітації, здійснення відповідної корекції, спрямованої на те, щоб допомогти дитині свідомо орієнтуватися в суспільному житті, бути високоморальною, духовною й інтелектуально розвиненою.
У цьому контексті нагальною є потреба у проектуванні та поетапній соціально- педагогічній реабілітації вихованців шкіл- інтернатів, впровадження реабілітаційних, корекційно-розвивальних технологій, програм життєдіяльності особистості.
Для педагогіки "реабілітація" є перш за все категорією цілепокладання, яка визначає спрямованість виховання на усунення проблем соціалізації особистості. Вона є науковою категорією, що рівноцінна категоріям медичної, психічної та соціальної реабілітації, яка взаємодіє з ними у вирішенні виникаючих проблем і є реабілітацією дітей шкільного віку без проявів фізичних та психічних вад педагогічними засобами.
Основу педагогічної реабілітації складає теорія і практика перевиховання, педагогічна корекція, соціальна та психологічна адаптація.
Провідним принципом педагогічної реабілітації є використання сильних і слабких сторін особистості. Тактикою в цьому напрямі має бути створення ситуації успіху.
Отже, педагогічна реабілітація як один з аспектів виховної діяльності - це система принципів, методів і форм взаємодії вихованців з педагогами, мета якої полягає у відновленні порушених зв'язків і відносин із середовищем життєдіяльності, успішній соціалізації особистості.
Критеріями ефективності педагогічної реабілітації мають бути позитивні зміни в емоційно- мотиваційній, поведінковій, інтелектуальній і духовній сферах особистості.
Досліджуючи проблеми педагогічної взаємодії суб' єктів навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Одеської, Полтавської областей, ми дійшли висновків:
процес педагогічної взаємодії між вихованцями і педагогами здебільшого асиметричний, нерівнозначний, обмежений тими нормами, якими відзначається її напрям: "від вихователя - до вихованця" - установка педагогів на організацію і порядок як найвищий зміст їх діяльності і існування дітей;
недостатньо враховуються соціально- психологічні ситуації і цінність середовища у педагогічній взаємодії, що