УДК 371.3

Єрмакова І. П., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Формування соціальних компетенцій учнів засобами історичних дисциплін

У даній статті автор акцентує увагу на перспективності формування соціальних компетенцій учнів засобами історичних дисциплін та визначає методичні особливості цього процесу.

In the following article the author emphasizing on the worth-white formation of social skills of the pupils means of historical subjects and determine methodic peculiarity this processes. Нова філософія освіти та її нормативне закріплення у низці документів, урахування рекомендацій Ради Європи щодо модернізації освіти призвели до необхідності впровадження компетентнісного підходу в шкільну практику. В умовах розбудови демократичної, правової держави надзвичайно актуальним для навчального закладу є створення умов для формування компетентної особистості, громадянина України, здатного повною мірою реалізовувати набуті знання, бути активним учасником демократичного життя, а не байдужим його спостерігачем.

"Національна доктрина розвитку освіти" передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства визначає підготовку освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці, міжкультурної взаємодії, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне процвітання [6, с. 15]. Крім того, на нинішньому етапі розвитку суспільних процесів в Україні, пріоритетного значення набувають міжособистісні відносини всіх їх учасників, а отже формування в учнів умінь знаходити конструктивні виходи з конфліктних ситуацій, передбачати наслідки своїх дій та висловлювань, досягати консенсусу, уміти тощо.

Формування такого роду умінь і здатностей особистості учня більшою мірою покладається на предмети суспільно-гуманітарного циклу, а особливості змісту історичних дисциплін (наприклад, неоднозначність в оцінках історичних осіб, подій, явищ, процесів) розкривають перед учителем історії широкі можливості з формування саме соціально значущих компетенцій учнів. Автори "Програми з історії для загальноосвітніх закладів" серед основних цілей навчання історії в школі визначають підготовку учня до свідомої активної участі у громадському житті Української держави, до самостійної орієнтації та адаптації в умовах швидких змін суспільного життя [7, с. 1]. На їх думку, навчання історії в школі має сприяти осмисленню ролі людини (включаючи і себе) в історії, відповідальності особистості за власні дії, усвідомленню учнями права на вибір способу власної поведінки з урахуванням і дотриманням правових і гуманістичних засад [7, с. 2]. А, отже, формує у школярів компетенції життєво необхідні для подальшої їх соціалізації.

Переорієнтація навчально-виховного процесу на формування соціально активної особистості закріплена у базових нормативно правових актах, які регламентують функціонування закладів освіти: Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Державній національній програмі "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Національній доктрині розвитку освіти, Засадах реформування педагогічної освіти, Концепції розвитку загальної середньої освіти, Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, Програмі щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України та інших документах.

Виходячи з цього, метою нашого дослідження став аналіз теоретичних та методичних аспектів формування соціальних компетенцій учнів на уроках історії.

У науковому вирішенні питання про природу компетенцій, важливу роль відіграють основи психології діяльності (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Г. Костюк). Типологізація освітніх компетенцій та методика їх формування в учнів розглядаються нами на основі досліджень О. Овчарук, О. Хуторського, І. Родигіної, Т. Гончарук. Шкільна історична освіта як основа формування особистості учня, вироблення у нього певних компетенцій аналізується такими вітчизняними вченими як К. Баханов, І. Мішина, С. Нікітчина, О. Пометун Ф. Турченко, О. Турянська, О. Удод.

Сучасна вітчизняна та зарубіжна педагогічна

О. Овчарук, подаючи класифікацію ключових компетенцій, визначає зміст соціальних компетенцій і називає серед них:

здатність до співпраці,

уміння розв' язувати проблеми в різних життєвих ситуаціях,

навички взаєморозуміння,

соціальні й громадянські цінності та вміння,

комунікативні навички,

мобільність у різних соціальних умовах,

уміння визначати особисті ролі в суспільстві тощо [8, с. 28].

Робоче поняття "соціальні компетенції" розглядається нами виходячи з "Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти" [5]. Як одна з груп у структурі компетентності особистості, соціальні компетенції визначаються як здатності, пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості, а саме уміння людини:

сприймати діяльність демократичних інститутів суспільства;

безконфліктно виходити з життєвих ситуацій;

робити вибір;

Література пропонує різноманітні визначення поняття " компетенції". Проаналізувавши основні підходи до змісту цього терміну, ми розглядаємо компетенції як знання, вміння і навички, які індивіди застосовують на практиці адекватно до ситуації та з повною відповідальністю [9, с. 4].

Структуру компетенції можна визначити формулою:

Компетенція = мобільність знань + гнучкість методу + критичність мислення [8, с. 29]

На думку О. Хуторського, формуючи компетенції учнів, необхідно обов'язково враховувати, що в процесі навчання:

а) збільшується якість і кількість засвоєних учнем елементів компетенції;

б) відбувається зміна або розширення об' єктів, яких стосуються компетенції;

в) компетенції інтегруються, взаємодіють між собою, створюючи комплексні особистісні новоутворення [10, с. 7].

Ця специфіка дуже чітко простежується у

приймати рішення;

брати на себе відповідальність;

повноцінно жити в суспільстві.

Процес формування соціальних компетенцій в учнів на уроці історії можна поділити на 3 етапи:

Діагностично-планувальний. Вчитель на основі аналізу змісту історичної освіти, діагностики вікових та психологічних особливостей учнів, визначає ті якості, що він буде формувати на тому чи іншому уроці. Така діяльність повинна проводитися педагогом на всіх етапах його підготовки до навчально- виховного процесу з історії.

Організаційно-формувальний. На цьому етапі здійснюється робота, що була запланована вчителем.

Для організації і забезпечення необхідних умов для формування соціальних компетенцій використовуються різноманітні форми,