УДК 378.14

Нор К.Ф., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Спільна діяльність педагогів і учнів як спосіб реалізації педагогічної взаємодії

У статті автор розкриває сутність педагогічної взаємодії і механізм співробітництва педагогів та учнів. Автор дає характеристику навчальному співробітництву, наводить варіанти й етапи його організації.

In this article the author reveals the essence of pedagogical interaction and collaboration mechanism between teachers and their pupils. The author characterizes educational collaboration and presents variants and stages of its organization. Загальна проблема, що досліджується у статті, лежить у площині завдань нової освітньої філософії: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів. Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, пріоритетним стає особистісно орієнтований підхід, який забезпечує найсприятливіші умови для розвитку й самореалізації особистості, що передбачає наявність педагогічної взаємодії, суб'єкт- суб'єктних відносин, діалогічного спілкування.

Проблемам взаємодії людини в різних сферах діяльності приділяли увагу вчені А.М. Леонтьєв, Г.М. Андрєєв, О.В. Овчиннікова та ін.

А. М. Леонтьєв, розглядаючи в діалектико- матеріалістичному плані категорію взаємодії, підкреслює її специфіку в органічному світі, у світі живої матерії: "Життя є процес особливої взаємодії особливим чином організованих тіл" [2, С.160]. Активність є основною характеристикою взаємодії живої матерії.

Сенсом спільної діяльності в навчальному процесі є співробітництво його учасників. У процесі співробітництва відбувається перебудова рольових відносин педагога й учнів у рівноправні.

Ідея співробітництва, діалогу, партнерства у взаємовідносинах суб' єктів навчальної діяльності - одна з основних у педагогіці останніх років. Проте її реалізація в практичній діяльності відбувається з великими труднощами. Педагоги, як правило, не вміють перебудувати свою діяльність. Це пов'язано у першу чергу з тим, що педагог не знає механізмів суб'єкт- суб'єктної взаємодії з учнями на основі діалогу, не завжди розуміє, що поглиблення змісту спільної діяльності, якість і ефективність освіти досягається не інтенсифікацією заходів, які проводяться, а перш за все розвитком творчого характеру спілкування, підвищенням його культури.

Враховуючи вищезазначені проблеми, мета нашої статті - розкрити сутність педагогічної взаємодії і механізм співробітництва педагога й учнів.

У свій час Л.С. Виготський, виділяючи зону найближчого розвитку дитини, обґрунтував необхідність співробітництва. Він вважав співробітництво, взаємодопомогу, наслідування необхідним чинником навчального процесу. Завдяки співробітництву учні набувають впевненості у своїх знаннях, уміннях, виявляють більшу кмітливість, ніж у самостійній роботі [1]. У сучасній педагогічній літературі співробітництво розглядається як "напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократизація й гуманізація педагогічного процесу" [4, с. 24], "гуманістична ідея спільної розвивальної діяльності дітей й дорослих, підкріпленої взаєморозумінням, зануренням в духовний світ одне одного, колективним аналізом хода і результатів цієї діяльності"[5, С.56] . Як зазначає Г.О. Цукерман, в основі стратегії співробітництва лежать ідеї спільної діяльності педагога і учнів, стимулювання й спрямування педагогом пізнавальних інтересів учнів.

Навчання в співробітництві у педагогіці використовується давно. Ідея навчання в співробітництві відноситься до 20-х років ХХ століття. Але розробка технології спільного навчання в малих групах почалася лише у 1970- ті роки. Навчання у співробітництві є важливим елементом прагматичного підходу до освіти у філософії Дж. Дьюї. Але основна ідеологія навчання у співробітництві була розроблена трьома групами американських педагогів з університету Джона Хопкинса (Р. Славін), університету Міннесота (Роджерс Джонсон і Девід Джонсон) та групою Дж. Ароксона (Каліфорнія) [6; 7].

Джером Брюнер визначив соціальний бік навчання: "Людина повинна відповідати за інших, діяти разом у напрямку досягнення мети". Це він називає взаємодією. Брюнер вважає взаємодію основою активного навчання: "Де необхідні спільні дії, де потрібна взаємодія, щоб досягти поставлених групових цілей, відбувається процес залучення індивіда до навчання, вироблення компетентності, яка необхідна для групи"[6, с. 78].

Проблема навчального співробітництва (колективних, кооперативних, групових форм навчання) все ширше набуває популярності в сучасній європейській освіті і в Україні.

Особистісно орієнтована стратегія педагогічної взаємодії характеризується такими особливостями:

ставленням до учня як суб'єкту власного розвитку;

орієнтацією на розвиток і саморозвиток його особистості;

створенням умов для самореалізації і самовизначення особистості;

установленням суб' єкт-суб' єктних відношень.

Для визначення навчальної роботи, заснованої на безпосередній взаємодії суб'єктів навчальної діяльності, дослідники використовують такі терміни, як "групова робота", "спільна навчальна робота", "навчальне співробітництво" та ін. Сьогодні у вітчизняній педагогіці все частіше використовується термін "навчальне співробітництво", як найбільш змістовний, діяльнісно-орієнтований, який визначає багатобічну взаємодію усередині навчальної групи й взаємодію вчителя з групою. Співробітництво як спільна діяльність, як організаційна система активності взаємодіючих суб'єктів характеризується: 1) просторовою й тимчасовою співприсутністю, 2) єдністю мети, 3) організацією і управлінням діяльністю, 4) наявністю позитивних міжособистісних взаємин.

Співробітництво в навчальному процесі являє собою розвинену мережу за такими лініями: 1) вчитель - учень, 2) учень - учень в парах (діадах) й в трійках (тріадах), 3) загальногрупову взаємодію учнів в колективі [5].

Співробітництво стає продуктивним, якщо:

здійснюється за умови включення кожного учня в розв'язання завдань не в кінці, а на початку процесу засвоєння нового предметного змісту;

організовано як активне співробітництво з учителем та іншими учнями;

у процесі навчання відбувається становлення механізмів саморегуляції поведінки й діяльності учнів;

усвідомлюються уміння створення цілей.

Навчання в співробітництві розглядається в

світовій педагогіці як найбільш успішна альтернатива традиційним методам. Воно також відображає особистісно орієнтований підхід. Працюючи у групі, можна спитати у товариша,