Головна мета навчання в співробітництві - навчатися разом, а не просто щось виконувати гуртом.

Найбільш цікавими варіантами навчання в співробітництві є навчання в парах, в команді, колективна взаємодія, ажурна пилка, "Акваріум", "Карусель", "Навчаємося разом", дослідна робота в малих групах та інші.. У попередніх статтях ми ґрунтовно розкривали варіанти навчання в співробітництві, які використовуються у практиці середньої та вищої школи США [3].

Починати навчання в співробітництві необхідно з планування приміщення, потім поступово, крок за кроком привчати учнів:

взаємодіяти у групі з будь-яким партнером;

працювати активно, серйозно ставитись до дорученого завдання;

ввічливо й доброзичливо спілкуватися з партнерами;

відчувати почуття відповідальності не тільки за свої власні успіхи, а й за успіхи своїх партнерів, усього класу; * повністю усвідомлювати, що спільна робота в групі - це серйозна і відповідальна праця. З цією метою необхідно визначити навчально-пізнавальну мету уроку і дидактичне завдання використання даного метода. Це завдання повинно бути повністю усвідомлено учнями.

Наступний крок - робота над планом уроку: визначення видів діяльності на уроці (новий матеріал, закріплення, використання) і визначення, на якому етапі уроку буде робота в співробітництві й за яким варіантом).

Організовуючи роботу в групах, необхідно продумати ролі для учнів: ведучій, редактор, оформлювач, доповідач тощо.

Р. Джонсон і Д. Джонсон виділяють наступні відмінності роботи у малих групах за методикою навчання в співробітництві від інших форм групової роботи: залежність членів групи; відповідальність кожного члена групи за власні успіхи і успіхи своїх товаришів;

спільна навчально-пізнавальна, творча діяльність учнів у групі;

соціалізація діяльності учнів у групі; загальна оцінка роботи в групі, яка складається з оцінки форми спілкування учнів разом з академічними результатами роботи [7].

Кожен з указаних аспектів потрібний для результативної роботи групи. Головне, слід структурувати діяльність учнів таким чином, щоб вони були включені в активну спільну діяльність з особистою відповідальністю за діями кожного і власні дії.

Існує декілька типів взаємозалежності учасників спільного навчання:

1. Залежність учнів від єдиної мети, єдиного завдання, яка усвідомлюється учнями і яку вони можуть досягти тільки спільними зусиллями.

Залежність від джерел інформації, коли кожен учень групи володіє тільки часткою загальної інформації або джерелом інформації, необхідної для розв'язання поставленого загального завдання; кожен повинен внести свій внесок в рішення цього загального завдання.

Залежність від єдиного для всіх навчального матеріалу (вправа, серія задач, один текст, один експеримент або лабораторна робота тощо).

Залежність від одного на всіх комплекту обладнання, необхідного для виконання загального завдання.

Залежність від єдиного для всієї групи заохочення - або всі члени групи заохочуються однаково, або не заохочуються ніяк.

Ми наведемо приклади способів структурування взаємозалежності за різними аспектами.

Цілі:

єдиний результат від всієї групи ( у вигляді одного твору, малюнка, задачі, моделі);

підпис кожного члена групи під кожною виконаною групою роботою;

таблиця результатів діяльності всіх членів групи з кожної теми для різних варіантів організації співробітництва //;

кожен член групи заповнює власний робочий аркуш з будь-якої роботи, але учитель бере для аналізу один від групи на свій вибір, виправляє помилки, оцінює.

Джерела інформації:

навчальний матеріал організується за типом "пилка": кожен член групи має на руках тільки свою частину матеріалу, завдання, яке він повинен виконати індивідуально, самостійно;

письмове завдання, в якому кожен учень пропонує своє рішення;

розподіл матеріалу.

Заохочення:

бальна оцінка;

похвала учителя;

заохочення групи шляхом:

виділення додаткового часу для читання;

представлення вільного часу;

присвоєння певної атрибутики;

записи індивідуальних і групових досліджень в спеціальний журнал.

Уміння працювати в співробітництві набуваються поступово. Ми пропонуємо сім послідовних кроків в навчанні цьому умінню:

допоможіть учням усвідомити, навіщо треба те чи інше уміння, навичка;

намагайтесь, щоб учні зрозуміли, із чого це вміння, навичка складається, як їх сформувати;

організуйте необхідну і достатню інформацію для формування необхідної навички;

переконайтесь, що кожен учень отримує інформацію про те, наскільки правильно він виконує завдання щодо оволодіння навичкою, вмінням;

стимулюйте учнів, щоб вони допомагали один одному під час практики;

створюйте ситуації, в яких учні обов'язково сягнуть позитивних результатів;

стимулюйте подібну практику до тих пір, поки учні не відчують потребу в постійному її застосуванні.

ЛІТЕРАТУРА

Выготский Л.С. Проблемы развития психики // Собр. соч.: В 6 т. - М., 1982. - Т. 2. - С. 126.

Леонтьев А.Н. Избр. психолог. произведения: В 2 т. - М. - Т. 2. - С. 160.

Нор К.Ф. Використання американського досвіду формування комунікативних умінь майбутніх учителів // Наукові праці: Науково- методичний журнал. Т. 28. Вип. 15. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. - С. 54-58.

Посталюк Н.Ю. Педагогика сотрудничества: путь к успеху. - Казань, 1992. - С. 24.

Цукерман Г. А. Совместная учебная деятельность как основа формирования умения учиться. - М., 1992. - С. 56.

Brunner J. Toward a Theory of Instruction. - New-York. - 1966.

Robert E., Slawin R. Research on Cooperative Learning an international perpecktive // Scandinavian Journal of Educationale Rescarch. - 1989. - Vol. 33, № 4. - Р. 236-250.

Johnson D., Johnson R. Cooperation and Cooperation: Theory and Research. - Edina, MN: Interaction Book ^mpany, 1989. - 250 p.