УДК 7.48.35 

П'ятницька-Позднякова І.С. 

АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ВИДІВ МИСТЕЦТВА

У статті розглядається одна з важливих проблем формування арт- терапевтичної культури особистості, що розглядається нами в історичному та соціально-психолого-педагогічному аспектах. Мистецтво, як найпотужніший чинник дії на особистість людини, здатне допомогти сформувати арт- терапевтичну культуру як складову загальної культури кожного, що є загальнолюдським досвідом та підлягає засвоєнню.

Ключові слова: арт-терапія, музикотерапія, танець, театр.

В статье поднимается одна из важных проблем формирования арт- терапевтической культуры личности, которая расматривается нами в историческом и социально-психолого-педагогичном аспектах. Искусство, как найсильнейший фактор влияния на личность человека, может помочь сформировать арт-терапевтическую культуру как составляющую общей культуры каждого, которая является общечеловеческим опытом и подлежит усвоению.

Ключовые слова: арт-терапия, музыкотерапия, танец, театр.

The article is devoted to the problem of forming art-therapy culture of a personality, which we treat in historical, social, psychological and pedagogical aspects. Art influencing a personality can help forming art-therapy culture as a part of general human's culture.

Key words: art-therapy, music therapy, dance, theatre. Про цілющі можливості різних видів мистецтва відомо з давніх давен. До нашого часу дійшли висловлювання античних філософів: Аристотеля, Платона, Піфагора, Сократа про вплив мистецтва на організм людини та різні прояви людської діяльності. В Іудеї, Індії, Давній Греції, Китаї здійснювалися спроби вивчення кольору та його застосування в діагностиці хвороб, а також зміни психологічного стану засобами піснеспівів та молитов. Отже, дослідження в галузі впливу мистецтва на людину має багатовікову історію, і в наш час вони проводяться як вітчизняними, так і зарубіжними педагогами, психологами, соціологами.

Сучасна естетика є спадкоємицею філософської думки минулого, адептами якої були мислителі античності Аристотель, Платон, Піфагор. В античні часи грецькі натурфілософи і піфагорійці вважали, що естетика, яка, у свою чергу, була складовою філософії, повинна прагнути до створення цілісної картини світу. Так, Платон вважав можливим використання музичного мистецтва в оздоровленні психіки, а гармонію, здатною до врівноваження людської душі, що допомагає бути у злагоді зі самим собою. Аристотель розробив вчення по мімесис - уявлення про внутрішній світ людини та впливу на нього за допомогою видів мистецтва.

У контексті цієї теорії було презентовано вчення про катарсис - очищення душі людини в процесі сприймання творів мистецтва.

Неоцінений вклад у теорію та практику використання мистецтва з метою оздоровлення та гармонізації внутрішнього світу людини внесли античні мислителі: Аристотель, Піфагор, Сократ. Зокрема, у праці Аристотеля «Нікомахова етика» та «Метафізика» відображені процеси самопізнання та саморозвитку засобами мистецтва. Вони замислювалися над таємницями впливу живопису, театру, рухів, музики, намагаючись визначити їх роль як у відновленні функцій організму, так у формуванні духовного світу особистості.

Найдавніша притча, пов'язана з використанням музики як лікувального засобу, представлена у Старому Завіті, де говориться, що Давид, граючи на арфі, вилікував Саула від нервової депресії.

У міфології давніх греків образи Аполлона (заступника мистецтв) і його сина Аськлепія (заступника лікування) були символами зв'язку мистецтва і медицини.

Древні греки надавали особливе значення театру, який був, на той час, державною установою, що давав глядачам живі уроки героїзму, виховання волі, вірності своїм ідеалам. Сильні духом Прометей, Едіп, Антігона, Електра, їх переживання викликали співчуття, за допомогою сили театральної дії формувався світогляд народу. У класичній Греції музичне мистецтво сприймалося як триєдність «мусических мистецтв» - поезії, танцю і власне музики. Давньогрецькі мислителі вказували на профілактичну і лікувальну силу дії музики. Вони вважали, що музика встановлює порядок у всьому Всесвіті, у тому числі порушену гармонію в людському тілі. Було відмічено, що музика, перш за все, її основні компоненти - мелодія і ритм, змінюють настрій людини, перебудовують його емоційний стан. На думку древніх греків і римлян, музика, що виконується на цитрі, сприяла процесу травлення. Одним із найважливіших понять в етиці Піфагора була «евритмія» - здатність людини знаходити вірний ритм у всіх проявах життєдіяльності - співі, грі, танці, мові, жестах, думках, вчинках, у народженні й смерті. Через знаходження цього вірного ритму людина, що розглядається як свого роду мікрокосмос, могла гармонійно увійти спочатку до ритму полісної гармонії, а потім і підключитися до космічного ритму світового цілого. «Від Піфагора пішла традиція порівнювати суспільне життя як з музичним ладом, так і з музичним інструментом».

Цілющу дію звучання певних музичних інструментів відзначав Демокріт (V ст до н. е.). Він радив слухати флейту для лікування смертельних інфекцій. На думку Платона, зняттю головного болю допомагали лікувальні трави, їх дія посилювалася співом і музикою магічного характеру.

Італійський музичний теоретик Середньовіччя Дж. Царліно (1517-1590) описує, як Сенократ звуками труби повернув здоров' я безумним, а Талет звучанням древнього музичного інструмента кіфари вилікував чуму. Пророк Давид грою на кіфарі і співом допоміг біблейському цареві Саулу позбавитися депресії.

Лікар Аськлепій музикою втихомирював тих, що сваряться, а за допомогою звуків труби покращував слух, тим, хто пагано чує. Гомер в «Одіссеї» оповідає про лікування ран воїна звуками музики і співу, про те, як Ахілл знімав емоційну напругу своїм співом і грою на лірі. У трактаті римського державного діяча і філософа Бое- ція (480-524) «Повчання до музики» розповідається про те, що музиканти «Терпандр і Аріон з

Метімни за допомогою співу позбавили жителів Лесбосу