Вважалося, що вокалотерапия ефективна при лікуванні. Властивість голосу виражати відчуття і емоції щонайкраще виявляється у мистецтві співу, що має багатовікову історію. До речі, художній спів існував уже до нашої ери в Єгипті, Малій Азії, Древній Греції. Основними жанрами грецької вокальної музики були: френ (гімн скорботи), пеан (переможний гімн радості), дифірамб (підведено-ліричний, урочистий гімн).

У Древній Греції сольні вокальні твори виконувалися поетами-композиторами, що співали під акомпанемент кіфар, авлоса, лір і тригона (арфоподібного інструмента).

Слово виконавця адресувалося до свідомості людини, тембр і музичний супровід - безпосередньо до відчуттів. Танець ще в давнину використовувався в цілях лікування, а в пізніші часи в Італії рухи під швидку, динамічну музику вважалися ефективним засобом лікування тарантизма (укусу павука-тарантула). Хворі у «скаженому» темпі в танці «тарантула» рухалися до повної знемоги, «витанцьовуючи» отруту з тіла.

У Древньому Китаї, як і в Греції, музика використовувалася досить широко і відповідно до правил традиційної китайської медицини, в основі старокитайських підходів до діагностики і лікування (у тому числі з використанням музикотерапії) застосовувалася дія на активні біологічні точки, або точки акупунктури. Вітчизняний му- зикотерапевт, мистецтвознавець, лікар і музикант С.Ст. Шушарджан, розкриваючи історичний аспект використання музикотерапії, відзначає: «Музика була невід 'ємною складовою частиною всього життя, частиною філософської, космологічної і релігійної картини світу китайців впродовж декількох тисячоліть, поривом душі і продуктом розуму»3.

Музичний лад у китайській музиці називається пентатонікой і базується на п'яти тонах, що відповідають п'яти першоелементам природи (земля, метал, дерево, вогонь, вода), які, у свою чергу, відповідають п'яти органам людини (селезінка, легені, печінка, серце, нирки). Старокитайська філософія й медицина наголошують на тому, що все відбувається й існує у всесвіті відповідно до психічної енергії «Ян» і «Інь» (чоловічої і жіночої). Ця енергія рухається в тілі по певних проходах - меридіанах, пов' язаних між собою. Кожен меридіан пов' язаний ще з одним внутрішнім органом людини. Лікування душевних і фізичних розладів здійснювалося за допомогою дії певних тонів, звуків музичних інструментів на активні точки меридіана і пов'язаних із ними області тіла.

Особливістю китайської медицини є сомато- психічний підхід, згідно з яким кожному органу відповідає своя психічна функція.

При гіперфункції (надлишку) виявляються упертість, агресія, гнів, при гіпофункції (недоліку) - боязливість, страх, депресія. Принцип п' яти тонів узгоджується з п' ятьма типами семантичної інтонації в китайській мові, із загадковими законами природи, з частинами світу і континентами, з тим, що у людини п' ять щільних органів і він володіє п'ятьма відчуттями.

На думку древніх китайців, музика (пентатоніка), завдяки дії цих законів, знаходиться в гармонії з природою і має величезну силу дії на людину. Звуки музики розглядалися відносно тіла людини, які повідомляли йому ті, або інші властивості. Особливе місце в системі китайської музикотерапії займали музичні інструменти, за допомогою яких встановлювався зв'язок між їх звучанням, вібраціями різних органів тіла і коливаннями космосу. Музика, впливаючи таким чином на людину, вводила її у стан гармонії з природою.

Музикотерапія широко використовувалася і в Древній Індії, де ґрунтувалася на ідеї єдності Всесвіту і закону ритму, що діють на духовне єство людини. Видатний індійський філософ і музикант Хазрат Інайят Хан, розкриваючи механізм взаємодії ритму і Всесвіту, відзначав: «Дерева радісно махають гілками в ритм з вітром; шум моря, свист вітру в скелях серед гір, спалах блискавки і удар грому, гармонія сонця і місяця, рухи зірок і планет, цвітіння рослин, падіння аркуша, регулярна зміна ранку і вечора, дня і ночі - все це відкривається для того, щоби бачити музику природи».

Музикознавці вважають, що спочатку людина виражала свої думки і відчуття низькими і високими, короткими або тривалими звуками. Глибина його тембру говорила про силу і потужність, а висота тону проявляла кохання і мудрість.

Людина передавала різні емоційні стани за допомогою розмаїття музичних звуків, що поступово перетворило музику на особливу мову, за допомогою якої виражаються різні людські стани.

Індійська філософія вважає, що навіть найпростіша мова, слово, мова не можуть існувати без музики, що дія музики залежить не лише від майстерності виконавця. Її ефект на слухача визначається і рівнем духовного розвитку музиканта, з цієї причини значення музики різне для кожної людини.

Музика Індії зберегла до теперішнього часу містицизм тембру і тональності, відкритий ще у старовині. Особливе місце в індійській музикотерапії займає спів. Вокальне мистецтво природніше в порівнянні з інструментальним, тому вважається вищим: «Які б не були досконалі струни, вони не можуть справити те ж враження на слухача, що і голос, який виходить прямо з душі, як дихання, і приноситься на поверхню за допомогою розуму і голосових органів тіла».

У Древній Індії вважалося, що в голосі виражає себе душа. Спочатку викликається активність у думці, а розум, за допомогою думки, проектує тонкі вібрації в ментальному плані, при цьому вібрації у вигляді дихання через внутрішні органи (ділянка живота, легенів, носоглотки) утворюють голос, який виражає позицію розуму та володіє магнетизмом як ідеальний природний інструмент. Індійська філософія стверджує, що віддзеркалення спокою душі й світу може бути здійснене за допомогою музики. Жодне мистецтво не