У середні віки практика музикотерапії була пов'язана з теорією афектів, яка вивчала дію різних ритмів, мелодій і гармоній на емоційний стан людини. Встановлювалися різні стосунки між темпераментом пацієнта і перевагою ним того або іншого характеру музики. На думку німецького ученого і музиканта Атаназіуса Кирхера, «психотерапевтичні можливості музики полягали в її посередництві між музикою сфер (musica mundana) і тій, яка поміщена в русі фізіологічних процесів в тілі (musica humana). Наводячи у відповідність останню з першою, музика надає оздоровлюючу дію».

У культурі Давньої Русі Сергій Радонєжський вважався «духовним надбанням народу», а його образи в творах давньоруського живопису та музики мають виховний, естетичний та арт- терапевтичний потенціал. Використання сюжетів та образів давньоруського живопису Андрія Руб- льова, Діонісія та ін., духовної музики Д.С. Бортнянського, М.І. Глінки, С.В. Рахманінова, П.І. Чай- ковського, М.В. Лисенка мають невичерпний арсенал засобів самосцілення засобами мистецтва.

Вже на початку XIX ст. французький лікар- психіатр Жан Етьен Домінік Еськироль почав вводити музикотерапію до психіатричних установ, але використання музики в медицині носило переважно емпіричний характер. Перші спроби наукового осмислення механізму дії музики на організм людини відносяться до XVII ст., а експериментальні дослідження - до кінця XIX - поч. XX. ст. Вчені робили спроби підвести фізіологічний базис під емпіричні факти. З ініціативи В.М. Бехтерева у 1913 р. був заснований комітет з дослідження музично-терапевтичних ефектів, до якого увійшли ряд видатних лікарів і представників музичного світу. Спеціальні дослідження

С. С. Корсакова, С.М. Бехтєрева, І.М. Догеля, І.М. Сечєнова, І.Р. Тарханова, Г.П. Шипуліна та ін. виявили позитивний вплив музики на різні системи організму людини: серцево-судинну, рухову, дихальну, центральну нервову. Важливими були висновки про те, що негативні емоції (страх, у першу чергу) блокують функції кори головного мозку і це наводить до втрати орієнтації людиною в довкіллі та може стати причиною його смерті. Позитивні емоції від спілкування з мистецтвом мають лікувальну дію на психосоматичні процеси, сприяють психоемоційній напрузі людини, мобілізують її резервні сили, обумовлюють творчість у всіх галузях мистецтва, науки і всього життя в цілому. Саме ці висновки вітчизняних вчених лягли в основу наукового обґрунтування використання мистецтва в корекційній роботі з дорослими пацієнтами і дітьми.

В Європі практика використання образотворчої творчості в лікуванні хворих, що мають психічні розлади, відноситься на початок XX ст. У Великобританії такою діяльністю займалися М. Річардсон, Дж. Дебуффе, Е. Гутман та ін. Здійснювалася взаємодія представників «художнього світу» з психіатрами.

Образотворча діяльність психічно хворих виявляється об'єктом наукового осмислення, застосовується в цілях діагностики. Досвід використання художньої творчості в подоланні хвороб і прискоренні процесів відновлення і реабілітації, описаний у книзі А. Хілла «Образотворче мистецтво проти хвороби» (1945), який увів у європейську науку і практику термін «арт-терапія» відносно образотворчого мистецтва як засобу лікувальної дії (А.І. Копитін).

У США в 1940-ті рр. М. Наубург використовувала у психотерапевтичній роботі з дітьми техніки малюнку, розглядаючи вираження дитям своїх переживань в образотворчій діяльності як інструмент дослідження його несвідомих процесів.

Сьогодні музичну терапію застосовують практично у всіх країнах Західної та Східної Європи, направляючи її на вирішення кола проблем, пов'язаних із практикою лікування нервово-психічних, соматичних захворювань. Останнім часом, в арт-терапії набуло поширення використання музики для нормалізації емоційно-вольової сфери особи, оскільки будь-який перебіг хвороби пов'язаний зі змінами в афектних структурах.

Учені в галузі психології, зокрема З. Фрейд, Р. Арнхейм, Р. Рід, Е. Крамер, Е. Кріс, Д. Юнг, М. Люшер й ін., досліджували можливості світ- локольорової терапії, арт-терапії для оздоровлення організму людини. З. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості приховано глибинний шар неусвідомлюваних особою прагнень, бажань, які обтяжують життя і можуть стати причиною нервово-психічних захворювань. Це направило його на пошук засобів позбавлення пацієнтів від конфліктів. Так з'явився фрейдівський метод зцілення душі, названий психоаналізом.

Широкого поширення набули погляди М. Люшера, який удосконалив використання кольору в психологічній діагностиці. К. Г. Юнг вважав, що після виявлення основних внутрішніх психічних конфліктів і вираження їх через мистецтво, художню діяльність, пацієнт зможе самостійно регулювати свою психічну діяльність, розкриваючи приховані можливості.

У зв' язку з цим суть арт-терапевтического дії полягає в тому, що емоційно травмуюча ситуація лікується різними засобами мистецтва і художньої практики за допомогою психотерапевта знаходить своє зовнішнє вираження, доводиться до розрядки в катарсисі, внаслідок чого полегшується стан пацієнта. Використовуючи ідеї К. Юнга про можливості художньої творчості в психоаналітичній, психотерапевтичній практиці, Р. Пік- форд, М. Мілнен, Д. Вінникотт та ін. зробили внесок у розвиток арт-терапії, в основі якої у той час було образотворче мистецтво.

І. Якобі виділили відповідність кольорам певні психічні функції людини. М. Наумбург відзначала, що найбільш важливі думки і переживання людини, перш за все, виявляються у вигляді образів. М. Г. Бетенськи досліджувала особливості сприйняття мистецтва в арт-терапевтичному процесі, Г.М. Ферс розробив змістовну інтерпретацію арт-терапевтичних дитячих малюнків.

У галузі педагогіки широку популярність здобули погляди Т. Кампанелли, Я. А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, які розглядали можливості використання образотворчого мистецтва як засоба саморозвитку і самопізнання особи. Т. Кампанелла, Я.А. Коменський виділили закони виховної діяльності й