Фахівці в галузі вітчизняної психології і педагогіки мистецтва: Б.М. Теплов, В.І. Петрушин,

Н. Кузин, М.Л. Лазарев, Б.Г. Ананьєв та інші продовжили традиції Л.С. Виготського, який у пошуках шляхів побудови об' єктивної психології мистецтва її складовою вважав естетичну реакцію на художній твір (М.Г. Ярошевський).

І. Петрушин, М.Л. Лазарев й ін. розробили науково-методичні рекомендації для роботи з дітьми в цілях оздоровлення дитячого організму засобами мистецтва.

Друга половина XX ст. характеризується створенням перших професійних об' єднань арт- терапевтів (у 1963 р. з'явилися Британська асоціація арт-терапевтів, Американська арт- терапевтична асоціація). Цілями і завданнями діяльності цих об'єднань було сприяння збере- женню психічного і фізичного здоров'я громадян за допомогою образотворчого мистецтва та інших видів творчості як психотерапевтичний інструмент. У 1970-ті рр. Британська асоціація арт- терапевтів зробила перші кроки щодо впровадження арт-терапії в державну охорону здоров'я. Саме тоді починається підготовка специалистів- арт-терапевтів у США і Великобританії, а в 1980- 90-ті рр. характерним для арт-терапевтичної практики є підвищення її ролі в освіті, зокрема, у спеціалізованих школах.

Розгляд мистецтва як чинника психічного розвитку дітей, обґрунтування використання образотворчих прийомів у роботі з дітьми як психотерапевтичного і психокоррекційного інструменту висвітлюється в роботах X. Рід (1943), Е. Крамер (1958, 1971).

У другій половині XX ст. музикотерапія виділяється як самостійний напрям та широко практикується у країнах Європи і США. Цей період характеризується організацією музично-психотерапевтичних суспільств і центрів у Швеції, Австрії, Швейцарії, Германії, Росії.

Інтерес до використання мистецтва в цілях корекції, до механізму його дії на людину в кінці XX ст. помітно виріс, це пов'язано з науково- технічним прогресом (появою аудіовізуальних засобів, медичної техніки та ін.). У свою чергу, це дозволило більш глибоко вивчати фізіологічні реакції організму у відповідь на дію музики. В той же час цей інтерес визначається можливістю вживання музики як лікувально-коректувального засобу, що забезпечує гармонізацію стану людини: зняття напруги, стомлення, підвищення емоційного тонусу, розвитку естетичних потреб.

У наш час достатньо широке розповсюдження отримали погляди філософів про роль мистецтва у розвитку, формуванні та оздоровленні (навіть самосціленні) людини, зокрема М.А. Бердяєва, С.Н. Булгакова, А.Ф. Лосєва, Н.О. Лосського, В.С. Соловйова, Є. Трубецького та багатьох інших. У галузі філософії мистецтва дослідження проводилися Ф. Аквінським, Г.В. Гегелем, Г.В. Лейб- ніцем, Ф.В. Шеллінгом, Ж.Ж. Руссо та ін.

Особливу увагу приділено концептуальним підходам до оздоровлення організму засобами мистецтва, що висвітлено у працях Т. І. Баклана, Т.С. Комарової, Л.Д. Лебедєвої, Н.М. Соколь- никової, яка, до речі, велику увагу приділяє питанням самопізнання і саморозвитку засобами мистецтва, зокрема розвитку художньо-мис - тецької активності, яка, у тому числі передбачає розвиток процесів емоційного сприйняття витворів мистецтва, фантазії, уяви, які, у свою чергу, знаходячи вираження у всіляких видах художньої діяльності - живопису, графіці, декоративній роботі - є емоційним началом самовираження.

Так, Т.І. Бакланом розроблені критерії діагностики рівня музичної культури особистості, Т.С. Комаровою розкрито значення творчої діяльності для всебічного розвитку дитини, роль спадкоємності дошкільної і початкової шкільної освіти. Л. Д. Лебедєвою систематизовані концептуальні підходи до використання арт-терапії в освіті як педагогічної технології.

Особливе місце серед сучасних видів арт- терапії займає музикотерапія. Кожна з музикоте- рапевтичних шкіл Європи має власну концепцію. Так, у Франції і Голландії музикотерапія широко використовується і в практиці психотерапії, і в хірургії. При цьому музика підбирається з урахуванням її фізіологічної дії на організм, особливостей людини, його захворювання.

У Голландії музика використовується і при лікуванні серцево-судинних захворювань. Відомий французький отоларинголог А. Томатіс досліджував вплив звуків високої частоти на психіку людини. Він показав, що людина не просто чує: коливання що ним сприймаються впливають на нерви внутрішнього вуха і, перетворюючись в імпульси, прямують у мозок.

Деякі потрапляють в слухові нерви і сприймаються як звуки, інші - в мозочок, відповідальний за складні рухи і відчуття рівноваги. Звідти вони передаються в лімфічну систему, контролюючу емоції і виділення біохімічних речовин, у тому числі гормонів, що впливають на організм. Електричний потенціал, що створюється звуком, також поступає в кору головного мозку, регулюючи вищі психічні функції людини, свідоме управління його поведінкою. На думку А. Томатіса, вухо - один з органів, що формують людську свідомість. До нього більшість дослідників не звертали увагу на те, що здатність чути - лише сторона більш динамічного процесу, в якому за- діяна кожна клітинка тіла. Звук є одним з енергетичних джерел мозку і всього організму. Виявлений безпосередній зв'язок між діапазоном слухового сприйняття людини, діапазоном вібрацій його голосу і станом здоров' я.

Шведська школа музикотерапії (засновник А. Понтвік) виходить з концепції психорезонансу, в якій вказується, що глибинні шари людської свідомості резонують із звучними гармонійними формами і виявляються доступними для розуміння. А. Понтвік, спираючись на погляди К. Юнга, на поняття «колективного несвідомого», розвинув уявлення про способи розкриття глибинних шарів психіки за допомогою співвідношень звуків, що дають ефект обертонів.

У США