УДК 37.013 Любарська О.М.

Розгортання життєвого потенціалу людини - головне гуманістичне завдання сучасної освіти

"Який разючий контраст між блискучим розумом дитини і тліючою ментальністю дорослого", - визначав з прикристю З.Фрейд.

Перші "чому?" свідчать про те, що вже в молодшому дошкільному віці дитина може не тільки поставити перед собою пізнавальну задачу, а й намагатись вирішити її, користуючись при цьому усіма засобами, які є в її розпорядженні.

Ми часто констатуємо той факт, що з малими дітьми цікаво. Це відбувається тому, що якісними особливостями пізнавальної діяльності в дошкільному віці є:

швидкість включення дитини і дослідження об'єкта діяльності;

кількісна та якісна характеристики діяльності дитини;

здібність до вирішення пізнавальних завдань, висунутих самостійно на основі знайомства з оточуючим світом, а не тільки заданих.

Куди і як зникає цікавість дитини, школяра, дорослого? Чому після 10-15 років навчання людина стає більш пасивною, ніж в дитинстві? Чому психологи, соціологи, політологи констатують різкий стрибок росту соціальної та пізнавальної інфантильності?

М.В.Шелгунов у своїй роботі "Листи про виховання" писав: "Де той загальний дух, котрий живив би усіх одним прагненням і кожній людині вказував одну і ту ж мету - не матеріальну, не вигідне одруження, не хлібного місця, а вищу, благотворно діючу на підняття його духу?"

"Нав'язуючи дітям свої тенденції, свої упереджені ідеї, - вважав він, - ми створюємо з них рабів, а не вільних людей, ми тільки змінюємо лівреї рабства, але не творимо людей, котрі повинні думати, діяти по-своєму і самі повинні створювати свої обставини".

Фізіологи стверджують, що розвиток дитини затримується стереотипом наших взаємовідносин з маленькими дітьми, і тим самим ми упускаємо самий активний період. Навчити дитину осмисленому сприйняттю світу, давати йому різносторонню інформацію - один із шляхів до того, щоб наступне покоління не просто повторювало здібності своїх

батьків.

Дитина з трьох років каже: "Я сама", бо вона відчуває задоволення від самостійного прийняття маленьких рішень. Але дорослим немає часу на ці "пустощі": поки дитина сама одягнеться, поки сама застібне черевики тощо - це час, а ми весь час поспішаємо. Краще зробити дорослому самому, а то ще щось розіб'є, розіллє, одірве. І це замість того, щоб підбадьорити її, створити ситуацію успіху, ми її весь час обмежуємо: "не займай", "не чіпай", "не роби", "не ходи", бо нам це зручно, щоб дитина не бігала, сиділа мовчки, не втручалась. Поступово у дитини відступає на другий план відчуття незалежності, самостійності, бажання прийняти рішення, щось зробити. Тоді ми переходимо на іншу сходинку у вихованні: "читай", "пиши", "роби", "вчи", "одягайся". Але ці наші спонукальні бажання вже падають на грунт байдужості, бо у дитини зник інтерес до самостійності дій, вона не бачить необхідності в тому, що від неї вимагають. І незважаючи на заклики батьків та вчителів: "чим більше будеш знати, тим краще будеш потім жити" та інші, дитина ними не захоплюється, бо до тієї мети "краще жити" дуже далеко, дитина її не може осягнути, а у неї викликає інтерес сам процес дії, але батьками та вчителями її вже "всунуто" в рамки навчально-виховного процесу загального для всіх.

Добре, якщо батьки, вихователі регулюють пізнавальну активність дитини, направляють її на конкретні предмети та явища, "прищеплюючи смак" до пізнавальної діяльності. Від дорослих залежить сила потягу дитини до пізнання, до дослідження. І чим більше маніпуляцій та різних видів діяльності отримує дитина, досліджуючи предмет, тим більше змін побачить вона в ньому, тим більше виникає в неї дослідницьких реакцій і тим більшим буде інтерес до цього предмету.

Особливу значимість пізнавальний інтерес має в шкільні роки, коли навчання стає фундаментальною основою життя, коли до систематизуючого пізнання дитини, підлітка, юнака залучені спеціальні заклади та педагогічно підготовлені кадри. Вчителі, в більшості своїй, володіють методами формування пізнавального інтересу. Але чому у більшості учнів немає інтересу до знань, до діяльності, чому не можуть реалізувати себе випускники шкіл?

Щоб відповісти на ці питання, розглянемо більш детально проблему формування пізнавального інтересу. Володіючи методами навчання взагалі, вчителі не бачать іншої важливої грані цього процесу. Пізнавальний інтерес виявляється в своєму розвитку різним станом. Умовно вчені розрізняють послідовні стадії його розвитку: цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес.

Цікавість - елементарна стадія вибіркового відношення, яка обумовлена чисто зовнішніми обставинами. Ця ступінь ще не виявляє потягу до пізнання.

Допитливість - цінний стан особистості. Він характеризується потягом людини проникнути за межу побаченого, це активне бачення світу, яке розвивається не тільки на уроці, а й в праці, коли учень не простий виконавець і не пасивно запам'ятовує. Якщо допитливість стане постійною рисою характеру, вона буде сприяти розвитку особистості. Допитливі люди не байдужі до оточуючого світу, вони завжди у пошуку.

Пізнавальний інтерес на шляху свого розвитку характеризується пізнавальною активністю, вибірковою направленістю навчальних предметів, мотивацією. Пізнавальний інтерес сприяє проникненню особистості в існуючі зв'язки, відносини, закономірності пізнання. Допитливий учень присвячує вільну годину предмету пізнавального інтересу.

Теоретичний інтерес пов'язаний як з потягом до пізнання складних теоретичних питань і проблем конкретної науки, так і з використанням їх як інструменту пізнання. Це ступінь активного впливу людини на світ, на його перебудову. Ця ступінь характеризує людину як діяча, суб'єкта, особистість. На