Можна констатувати, що більшість уроків, в кращому випадку, викликають в учнів цікавість, бо вчителі за допомогою різноманітних методів навчились привертати увагу школярів до уроку, матеріалу, який викладається. Але обмаль часу, велика кількість матеріалу дозволяють зробити для учня лише одне - викликати інтерес, привернути увагу. Вже встановлено, що розумна та працездатна дитина не може фізично засвоїти всю програму. Спеціалісти підрахували: замість встановлених 36 годин навчального тиждня в 11-х класах діти фактично навчаються 60-70 годин (В.Полушкіна).

Дослідниками встановлено, що об'єм шкільної програми, наприклад, з фізики не відповідає можливостям самого талановитого учня. Бо школяр п'ятого та шостого класів повинен засвоїти 100 фізичних понять за два роки, сьомого класу - 140, восьмого - 199, дев'ятого - 195, десятого - 163 і одинадцятого - 212 понять. Всього ж підручники з фізики для 5-11 класів вміщують 1300 основних понять. А в британських підручниках таких понять не більш 600. Американці і зовсім не бажають знущатись над дітьми: їм за всі шкільні роки треба засвоїти лише 300 фізичних понять.

Тобто, бачимо, що не всім учням фізично під силу подолання усіх ланок пізнавального процесу: цікавість ^ допитливість ^ пізнавальний інтерес ^ теоретичний інтерес. А цікавість поступово зникає, бо ніяк не закріплюється через швидке проходження матеріалу.

Таким чином, учитель - предметник, вкладаючи стільки особистих сил, знань та умінь у викладання предмету має, як результат, завчені формули, поняття, дати, але до розгортання життєвого потенціалу дитини він не дійшов, бо перевіряв суму знань, а не рівні пізнавального інтересу, відношення дітей до оточуючих явищ, виходячи із їх уподобань. Як правило, більшість дітей, які вклали багато зусиль в якийсь предмет, в подальшому намагаються з ним не стикатись, бо він не викликав у них під час навчання позитивних емоцій.

Відомо, що кожна дитина як особистість відрізняється одна від одної різним розвитком психічних явищ (увага, пам'ять, мова), процесами пізнання (відчуття, сприйняття, уява, мислення, інтуіція), якостями (темперамент, характер, засоби дій стимулювання). У кожного ці характеристики розвинені по різному. Тобто, з них і складається "індивідуальне Я". І це друге уразливе місце в організації роботи з дитиною.

Бо, по-перше, ми розуміємось, начебто, на індивідуальному підході до дитини, але більшість учителів та вихователів зовсім не знають або мало знають про психічні явища, процеси пізнання та якості дитини. Вони працюють з нею на інтуітивному рівні.

По-друге, в більшості своїй вихователі слабо орієнтуються в трактовці понять особистість - людина, як носій якихось якостей та індивідуальність - особливості характеру та психічного складу, що відрізняє одного індивіда від іншого. Тому і мета виховання йде не від цих понять, не від необхідності формування, розвитку недостаючих та слабковиражених якостей для повноцінного формування образу "Я", а від завдань, які стоять перед школою. А це знов "сума знань", а не розгортання життєвого потенціалу дитини.

По-третє, педагогічні колективи розуміють, що повинні вирощувати мислячих людей, повинні дбати про інтелектуальний потенціал нації. Вони включають до шкільних програм уроки творчості, намагаються збільшити кількість методів, викликаючих інтерес учнів до предмету, але не всі розуміють, що окрім творчості, увага, пам'ять і процес мислення і визначають інтелект. Тобто дитина повинна весь час не тільки з інтересом реагувати на те, що відбувається на уроці та поза ним, а вона повинна весь час сама бути в пошуку: формулювати, приймати та реалізувати рішення. Тільки так, постійно розв'язуючи великі та малі проблеми та завдання, дитина починає вірити в свої сили, відчуває здатність до самостійного мислення, саморозвитку.

Ще С.Т.Шацький, займаючись вивченням дітей, їх природних якостей прийшов до висновку, що все вироблене істиною педагогікою можна звести до наступних п'яти положень:

у дітей дуже розвинений інстинкт товариськості, вони легко знайомляться один з одним. Ігри, розповіді, невгамовні балачки є ознаками цього інстинкту;

діти - наполегливі дослідники за своєю природою, звідти їх легкозбуджувана цікавість, нескінчена кількість питань, потяг до всього доторкатися, все спробувати;

діти полюбляють створювати, будувати, дуже часто із нічого, доповнюючи своєю уявою;

дітям необхідно проявляти себе, говорити про себе, про свої враження. Звідти постійна демонстрація свого "Я", великий розвиток фантазії та уяви. Це інстинкт дитячої творчості;

у формуванні дитячого характеру відіграє інстинкт наслідування.

С.Т.Шацький вважав, що робота з дітьми повинна давати розумний вихід цим інстинктам.

Зміст життя людини міститься в розвитку всіх його "сутністних сил", і умовою для цього розвитку є виховання і освіта, які переходять в самоосвіту лише при умові реалізації в педагогічному процесі принципу саморозвитку.

В ідеалі навчально-виховний процес повинен сприяти формуванню активної життєвої позиції, розгортанню життєвого потенціалу дитини. Головне завдання школи не просто сформувати, цілеспрямувати, "прорегулювати" особистість, а соціально пробудити її, дати можливість усвідомити "себе та світ", самовизначитись: сформувати своє світосприйняття, переконання та зробити на їх основі життєвий вибір. Життєва позиція як категорія являє собою не тільки визначення рівня свідомості, духовного світу особистості, а головне - є інтегрованою характеристикою її життєдіяльності. Це добре виражено В.І.Бакштановським: "Активна позиція не зводиться тільки до готовності, яка описується за допомогою дієслів "бажаю", "можу", але обов'язково передбачає ще й момент реалізації (дієслово "ефективно дію"). Тільки тоді школа може вважати, що виконано її головне гуманістичне