УДК 37.013 Парсяк О.Н.

Спеціалізація як засіб мотивації мовленнєвої діяльності у процесі викладання англійської мови

Одним з важливих питань методики навчання англійській мові є питання спеціалізації в мові, тематики та змісту навчальних матеріалів у зв'язку з профілюючими дисциплінами. Проблема спеціалізації є дуже актуальною, тому що спеціалізація передбачає зв'язок іноземної мови з спеціальними предметами, а цей зв'язок випливає з мети комплексного підходу до виховання студентства. Більшість дослідників обґрунтовують необхідність більш раннього включения в курс навчання текстового матеріалу для читання та усного мовлення, пов'язаного з майбутньою спеціальністю студентів. Це б дозволило з самого початку вивчити конкретну термінологію певної галузі знань. Перевага такого підходу безперечна, оскільки в цьому випадку процес вивчення англійської мови наближується до вивчення профілюючих дисциплін.

Однак, треба врахувати, що передбачена програмою мета навчання іноземній мові у вищому навчальному закладі не зводиться тільки до оволодіння спеціальною лексикою. Студенти повинні навчитися працювати з суспільною та загальноосвітньою літературою. Навчання усному мовленню також не раціонально обмежити лише спеціальною тематикою. Слід включати до списку тем при вивченні курсу англійської мови також побутові, краєзнавчі, мистецтвознавчі теми.

При навчанні усному мовленню зусилля викладача мають бути направлені, в першу чергу, на формування навичок та вмінь професійного усномовленнєвого спілкування. Випускник вищого навчального закладу має бути, хоча б на елементарному рівні, підготовленим до обміну думками з тематики тої чи іншої галузі знань або до виступу з коротким повідомленням на іноземній мові.

Важливо, щоб студент міг розповісти про свою роботу і життя, міг зрозуміти нескладні питання і відповісти на них.

Мета навчання усному мовленню на І етапі у вищому навчальному закладі, у якому студенти готуються до спеціалізації як в області читання, так і в області усного мовлення і аудіювання полягають у розвитку навичок та вмінь мовлення при використанні мовленнєвого та граматичного матеріалу даного етапу навчання. Це дає змогу підготувати випускника вищого навчального закладу до неофіційного спілкування з зарубіжним колегою і забезпечує професійну усно-мовленнєву комунікацію, оскільки при формуванні відповідних лексичних та граматичних навичок студенти засвоюють лексику і граматичні конструкції, що є необхідним для спілкування у будь-якій галузі. Отже, формування відповідних лексичних та граматичних навичок є головною метою в навчанні усному мовленню. Що стосується навичок фонетично правильного мовлення, то під час говоріння вони мають бути доведені до такого рівня, при якому висловлювання студента стає цілком зрозумілим. Під час аудіювання фонетичний та мовленнєвий слух мають забезпечити правильне розпізнавання та ідентифікацію звуків, слів, інтонаційного малюнку фраз. Як правило, у більшості студентів фонетичні навички мовлення та аудіювання в основному сформовані у шкільні роки навчання. У вищому навчальному закладі їх розвиток не є окремою метою. Необхідно лише їх попутно коригувати та доформовувати.

Вміння говоріння будується на функціюванні мовного механізму, що складається з дій оперування (порівняння, вибір, підбір і т.ін.), внутрішнього та зовнішнього оформлення висловлювань. В процесі навчання ці дії мають бути доведеними до рівня навичок.

Іншомовні лексичні, граматичні та вимовні навички забезпечують мовленнєві повідомлення.

Під вмінням мовлення розуміють здатність (спроможність) студента відповісти вимовним мовленнєвим вчинком на внутрішнє або зовнішнє спонукання до мовлення. Мовлення ділиться на діалогічне та монологічне.

Метою навчання діалогічному мовленню є оволодіння вмінням адекватно до ситуації відповідати на репліки співрозмовника і спонукувати його своїми репліками до початку або продовження бесіди. Метою навчання монологічному мовленню є оволодіння вмінням виступити з коротким, логічно зв'язаним повідомленням з вивченої тематики з усного мовлення.

Природно, що і діалогічне, і монологічне мовлення студентів до кінця І етапу навчання не досягає високої ступені складності, розгорнутості і повноти в зв'язку з обмеженістю їх словникового запасу і граматичних навичок. Однак від студентів вимагається вміння непідготовленого мовлення у межах засвоєного мовного матеріалу і вивченої тематики. Таке мовлення характеризується новими комбінаціями знайомих мовленнєвих одиниць, використання відомих висловлювань у нових ситуаціях, ініціативністю, незаданністю мовленнєвого матеріалу, а також непідготовленістю у часі. Основним показником сформованості вміння мовлення іноземною мовою є спроможність того, хто навчається, по-новому комбінувати відомі мовні елементи, виходячи з вимог ситуацій і мети спілкування.

До завдань навчання мовленню відноситься також відпрацювання темпу мови. Темп мови має бути досить високим для того, щоб процес спілкування не порушувався. Навчальна програма визначає мінімальний темп мови для немовного вищого навчального закладу у 100-120 слів за хвилину. Нормальний темп мови у носіїв мови складає 146 слів або 216 складів за хвилину.

Формування навичок та вмінь мовлення здійснюється на основі тематики для усного мовлення, передбаченої для того чи іншого етапу навчання. Тематика визначає предметний зміст мови студентів та відбір необхідного мовленнєвого матеріалу. Важливо узгодити тематику усного мовлення з тематикою текстів для читання. Тематику першого етапу навчання слід доповнювати такими темами для усного мовлення, як "Навчання у вузі", "Про себе і свою сім'ю" тощо. Вони дозволяють починати навчання усному мовленнєвому спілкуванню з перших же занять, тому що студент, як правило, вже володіє необхідним для цього мінімальним словниковим запасом і певними граматичними навичками. Крім того, проведення бесід, діалогічні та монологічні висловлювання студентів можна організувати так, щоб надати їм особистісного характеру. Це суттєво підвищує інтерес (цікавість) та мотивацію студентів.

Справа в тому,